Реформи від прем'єра: хочеш їсти - бери лопату...

Кабмін придумав, як подолати продовольчу кризу. Нам пропонують активно зайнятися городництвом. Але нехитра аграрна математика повністю розвіює міф про «манну небесну» в вигляді власного присадибної ділянки...

«Кожному жителю міста - по городу», - аж ніяк не гасло радянських часів, хоча від нього і віє чимось до болю знайомим. Це - ідея, яку взяв на озброєння нинішній уряд і активно просуває в маси. Влада пропонує українцям взяти в руки лопати і рушити на земельні ділянки, щоб самостійно добути собі харчі. На думку прем'єр-міністра Миколи Азарова, таким чином можна вирішити проблему зростання цін і дефіциту продовольства.

Економічна теорія по-українськи

Все сказане звучало б смішно, якби не було таким сумним. Для Кабміну абсурдність подібних заяв, схоже, не очевидна, інакше, чим пояснити їх появу в головах можновладців ... Урядові мужі або призабули, або ніколи не чули про економічну теорію розподілу праці та спеціалізації виробництва, згідно з якою кожен має займатися своєю справою, а потім обмінюватися результатами праці. На думку одного з ідеологів даного економічного вчення Адама Сміта, «розподіл праці - найважливіший фактор підвищення продуктивності праці й примноження суспільного багатства». Іншими словами, людина має займатися тим, що вміє і до чого в неї є здібності: аграрії - вирощувати продукти, шахтарі - видобувати вугілля. А потім за допомогою грошей обмінюватися: шахтарі купують овочі, а селяни - вугілля для печей - Кесарю кесареве, а Богу богове. Саме цей принцип є рушійною силою економіки.
Між тим, уряд України розробляє свою економічну теорію: хочеш їсти - сади город, хочеш одягнутися - ший плаття... А якщо захочеться покерувати, може й країною керувати дозволять замість того, щоб податки платити на утримання Кабміну?
Залишається питання - якою ж продуктивність виробництва буде, наприклад, якщо всі городяни, відпрацювавши п'ятиденку, в вихідні дні будуть опановувати ази аграрної науки? Як результат - або на городах будуть працювати на пів сили, або на робочих місцях перестануть справлятися зі своїми обов'язками. Ефективність від цього, погодьтеся, близька до нуля.

Аграрна математика

І ще один фактор. Дешевизна вирощених самостійно продуктів, як то вважає Кабмін, - оманлива. Якщо для сільського населення городній процес - від посадки до збору врожаю - практично єдиний спосіб вижити, то для городян самогодування навряд чи стане дешевою альтернативою дорогим овочам з магазинів. Якщо взяти, наприклад, другий хліб - картоплю, то нехитрими обчисленнями міф про «манну небесну» в вигляді власного присадибної ділянки розвіюється.
Почнемо з початку, тобто з землі. Більшість жителів міста, які мають ділянки, так чи інакше, але їх обробляють. У принципі, заклик М.Азарова стосується тих жителів мегаполісів, хто ще не залучений до сільського господарства. При цьому в щирість заяви влади, що всім, хто забажає, земля буде віддаватися безкоштовно, віриться не дуже. Вартість оформлення ділянки в Україні коливається, але в середньому можна орієнтуватися на суму близько 1 тис. дол. Хоча офіційно все зводитися до 1-2 тис. грн., але ті, хто пройшов «кола вітчизняного бюрократичного пекла» вважають, що в кишені у претендента на земельний наділ має бути не менше 6 тис. грн. Причому площа ділянки великого значення не має, оскільки проекти і документацію робити потрібно, не залежно від розмірів наділу. Витрачена сума відразу ж робить відчутно дорожчим майбутній урожай.
Якщо новоспечений городник захоче скористатися благами цивілізації й технологічного прогресу замість звичної лопати, то йому слід знову-таки розщедритися. Обробка землі мотоблоком або трактором, а в деяких регіонах для цього успішно використовуються коні, обійдеться від 12 грн. (Львівська обл.) до 30 грн. (Київська обл.) за сотку. Подальші маніпуляції - підгортання і т.д. - ще стільки ж. Для того, щоб на землі виросло хоча б щось, окрім бур'яну, грунт необхідно «підгодувати» або натуральним добривом за ціною 600 грн. (Житомирська обл.) за машину перегною, або продуктами хімічної промисловості - за ціною 8 грн. (Київська обл.) за кг нітроамофоски.
Підготовкою грунту витрати не закінчуються, а можна сказати тільки починаються. Насіннєвий матеріал коштує недешево, все залежить від якості. В середньому за кілограм насіннєвої картоплі доведеться віддати від 10 до 25 грн. На 1 сотку його потрібно близько 30-35 кг. Рахуйте самі, що вам вигідніше - витратити майже 1 тисячу гривень на картоплю, яка тільки маячить у перспективі, чи цю ж суму на картоплю восени, коли ціна на неї мінімальна і селяни збувають надлишки.
Але продовжимо аграрну бухгалтерію. Щоб урожай не винищили шкідники, необхідно його обробляти ядохімікатами, знову таки недешевими. Пам'ятаючи посушливе літо 2010 року, необхідно врахувати і витрати на полив. Також потрібно не забувати і про транспортні витрати, оскільки бензин дорожчає і проїзд у громадському транспорті також - мінімум 20 грн. в один бік на ділянку, не надто віддалену від столиці. Математика виходить далеко не на користь аргументів М.Азарова.
Слід також пам'ятати, що практично всі українці мають досвід агротехніків, і часто чималі гроші, витрачені на насіння і добрива, стають тими монетами, які Буратіно зарив на полі чудес, оскільки без знання базових основ виростити урожай не вдасться.
І навіть якщо все більш-менш вийшло, немає ніякої гарантії, що плоди праці споживатиме сам городник. Адже досить поширена практика, коли господар, приїжджаючи збирати в поті чола вирощений урожай, застає пусте поле, дбайливо зачищене «добрими людьми».
Та й взагалі, ніколи городник-аматор не зможе конкурувати за ціною з продукцією, вирощеною в промислових масштабах, де задіяна сучасна техніка.

Дивитись у корінь

Проблема зростання цін на овочі в зимово-весняний період для України справа звична. Але причина підвищення вартості криється зовсім не в дефіциті продукції. Експерти відзначають, що вітчизняне сільське господарство забезпечує внутрішній ринок овочами і картоплею в повному обсязі. Проблема криється в іншому - у відсутності інфраструктури і логістики. «У нас фактично на сьогоднішній день, якщо брати тільки овочі, близько 2-3 млн. тонн продукції, яка вже зібрана, втрачається під час зберігання, картоплі - до 4 млн. тонн. Це більше, ніж вирощує більшість європейських країн загалом. Ми втрачаємо більше, ніж вони збирають. Проблема якраз не в тому, щоб збільшити виробництво, а в тому, щоб вирощувати цю продукцію більш якісно і мати можливість її зберігати», - зазначає керівник проекту «Агроогляд: овочі та фрукти» Андрій Ярмак.
Заступник директора департаменту розвитку аграрного ринку Міністерства аграрної політики і продовольства України Анатолій Розгон підтвердив - сукупні втрати при виробництві, зберіганні та реалізації продукції овочівництва в Україні становлять більше 50%, тоді як, приміром, у Нідерландах - менше 30%.
Простіше кажучи, українцям вирощений врожай ніде зберігати, через що практично 50% його згниває до весни або згодовується худобі, що не ефективно ні для тваринництва, ні для овочівництва. А відсутність налагоджених комунікацій між регіонами призводить до того, що продукція з однієї області, навіть якщо там є її надлишок, не потрапляє на ринки інших областей.
Ситуацію, що склалася треба кардинально змінювати, на цьому напрямі й варто було б владі докласти всіх зусиль, а не займатися фантазіями з про повернення до натурального господарства. Чи «посилання» на грядки - спроба відволікти нас від більш нагальних проблем? А може це реформаторські кроки...

Лілія Коваль (УНІАН)

УНІАН в Google News