Незалежний експерт Роланд Ґетц (Roland Götz) - один з найвідоміших німецьких фахівців у сфері енергетичних відносин ЄС-Росія.
В інтерв'ю DW він оцінив перспективи "Північного потоку-2" та майбутнє транзиту російського газу Україною.
""Північний потік-2" буде побудований, але на проектну потужність вийде не так швидко, як хотілося б "Газпрому". Спочатку задумувалося, що трубопровід буде введено в дію до кінця 2019 року якраз до того моменту, коли закінчиться десятирічний газовий контракт між Росією і Україною. Однак 1 січня 2020 року він ще не буде повністю в робочому стані. Так що "Газпрому" доведеться і надалі широко використовувати українську газотранспортну систему (ГТС) - до 2021 року, можливо до 2022-го або навіть до 2023-го", - переконаний експерт.
На його думку, це тому, що "по-перше, через можливі затримки при прокладанні самого "Північного потоку-2". Зокрема, суто політичний маневр Данії з невидачею дозволу на проходження біля острова Борнгольм може затягнути будівництво на кілька місяців, оскільки доведеться коригувати маршрут. Якщо США введуть санкції, це навряд чи зупинить проект, але може загальмувати його реалізацію, оскільки ускладнить фінансування, а головне - може призвести до виходу з проекту деяких європейських фірм, що надають технічні послуги", - зазначив Ґетц.
"А по-друге, не буде готовий з'єднувальний газопровід від "Північного потоку-2" - EUGAL. Першу нитку цього трубопроводу, яким піде далі основна частина газу, що надходить, мають намір спорудити до кінця 2019 року, другу планують прокласти до кінця 2020-го. До того ж трубопроводи не можуть відразу вийти на повну потужність, для цього зазвичай потрібні кілька місяців. Однак таке тимчасове збереження значних обсягів транзиту Україну не влаштовує, її мета - запобігти самому спорудженню "Північного потоку-2", саме цього Київ намагається добитися від керівництва ЄС. Метою України не повинно бути запобігання "Північного потоку-2": у неї для цього немає ні правових, ні фактичних можливостей. І взагалі: дуже поширене уявлення, ніби долю цього трубопроводу можна і потрібно вирішувати з країнами Євросоюзу на державному рівні, є вкрай хибним. З юридичної точки зору це - комерційний проект, гарантований свободою підприємництва та чинним законодавством ЄС", - наголосив експерт.
Щодо політичної складової проекту, то Ґетц зазначив:
"Будь-який великий інфраструктурний проект якоюсь мірою є політичним, будь-який новий автобан або аеропорт має політичні наслідки. Однак суть проекту не визначається його побічними ефектами. Довгострокова мета "Газпрому" полягає в тому, щоб якомога більше експортних поставок трубопровідного газу в західному напрямку здійснювати підводним шляхом. Потрібне як короткострокове рішення для перехідного періоду тривалістю в 2-4 роки, поки не запрацює на повну потужність "Північний потік-2", так і довгострокова угода. Про жодне припинення українського транзиту, який на даний час безперебійно працює, йтися не повинно. Завдання полягає в тому, щоб виробити нові форми договірних зобов'язань з прокачування територією України певних обсягів газу. Це міг би бути, як раніше, міждержавний російсько-український договір, але такий варіант видається за поточної ситуації малоймовірним. Та й час подібних угод минає. Сучаснішим варіантом був би комерційний контракт з держкомпанією "Нафтогаз України".
Щодо обсягів газу глава "Газпрому" Олексій Міллер свого часу говорив про 10-15 мільярдів кубометрів на рік. Ґетц переконаний, що цього мало.
"Такий обсяг, швидше за все, не забезпечував би функціонування української ГТС. За моїми оцінками, могло б йтися про транзит у 30-40 мільярдів кубометрів. Це дещо менше половини того, що зараз прокачується через Україну", - сказав він.
Читайте такожУ Німеччині заявили, що санкції США не зачеплять "Північний потік-2"
І Ґетц вважає, що "Газпром", який вклав стільки грошей в спорудження газопроводів в обхід України, погодиться на такі обсяги:
"Так, тому що українська ГТС зможе ще тривалий час виконувати дуже важливу резервну функцію. Поставки газу схильні до сезонних коливань, і для того, щоб реагувати на піки попиту, "Газпрому", навіть коли обидва "Північних потоки" будуть працювати на повну силу, періодично доведеться використовувати додаткові потужності на західному напрямку. Інакше "Газпром" не зможе задовольняти потреби Європи, що явно не в його інтересах".
На питання про те, як слід було б зараз діяти українській стороні, експерт зазначив:
"Компанії "Нафтогаз України" варто усвідомити, що їй доведеться ще багато років співпрацювати в "Газпромом", і що робити це краще на основі взаємної згоди, ніж в обстановці конфронтації. Те ж саме, звісно, стосується і "Газпрому". Треба відмовитися від політичної риторики, відокремлювати економіку від політики і мислити довгостроково. Домовленість про продовження транзиту відповідає економічним інтересам України, хоча зрозуміло, що політичні проблеми між двома країнами залишаються невирішеними. А власне на переговорах українській стороні варто зробити наголос на резервній функції своєї ГТС з її трубопроводами та підземними сховищами газу.
Україна виграє, якщо її територією якомога довше буде прокачуватися якомога більше газу, і не виграє, якщо раптом спробує різко підняти тарифи на транзит, щоб завдати шкоди "Газпрому" або, скажімо, спробувати його шантажувати. Адже у відповідь той може повністю припинити поставки через Україну, що теоретично можливо, хоча цим "Газпром" нашкодив би самому собі. До того ж Україна взяла на себе зобов'язання перейняти європейські норми в енергетичній сфері, а одна з них проголошує: ціну на транзит не можна встановлювати довільно і на шкоду учасникам ринку. Порушувати ці норми, тим паче упродовж тривалого часу, Україна все одно не зможе".
