Рішення про припинення енергопостачання на окуповані частини Луганської і Донецької областей мало бути ухвалено Україною після завершення терміну дії Мінських домовленостей — 31 грудня 2015 року. А, взагалі-то, це мало бути зроблено ще раніше — після «Мінська-2», тобто в лютому 2015 року. Адже, за логікою війни, агресор повинен платити максимальну ціну за свою агресію та окуповану ним територію.
В цьому контексті завдання українського уряду — підвищувати вартість агресії для Росії. А наш уряд робив протилежне — за рахунок українського суспільства зменшував тягар навантаження на агресора. Причому електроенергія не просто споживалася окупованими районами Донбасу, але за неї ще й не платили. Тому це рішення логічне, але дуже запізніле.
Вважаю, що воно не створює для України жодних ризиків. Хіба що локальні, пов’язані з тим, що електроенергія постачалася по лініям електропередач, які раніше становили цілісний господарський комплекс, а тепер частина з них — на окупованих територіях. Тому певні локальні незручності можуть мати місце. Але для того «Укренерго» і працювало, щоб уникнути таких локальних проблем, маю на увазі обмеження постачання електроенергії українським споживачам на суміжних із окупованими територіях.
Звісно, знайдуться ті, хто будуть розвивати протилежну думку, як це було у випадку з відключенням Криму — коли було багато «воплів і соплів» про те, що сталася ледь не катастрофа для української електроенергетики, виникла колосальна проблема для атомної генерації тощо.
Враховуючи обсяги енергоспоживання окупованою частиною Луганщини, можна сказати, що це не становитиме жодних проблем для об’єднаної енергосистеми України. Мали місце проблеми суто робочого, технологічного характеру, і вони долаються.
Дуже запізніло до нашого уряду приходить розуміння того, що Європейський Союз — це «гібридний друг» України.
Слід зважати, що ще в довоєнні часи потенціал донбаської ділянки Об’єднаної енергосистеми України, попри те, що там знаходяться крупні об’єкти електрогенерації — теплоелектростанції, був не таким вже й великим. Тобто загалом Донбас був трохи енергодефіцитним і забезпечувався додатковою електроенергією, яка вироблялася не тільки вугільними ТЕС на Луганщині і Донеччині, але і з Об’єднаної енергосистеми. Це цілком зрозуміло, враховуючи, що у нас кожен другий кіловат електроенергії, який виробляється в Україні і споживається, це атомна електроенергетика. Тому в даному випадку я не бачу серйозних фундаментальних проблем для Об’єднаної енергосистеми України.
Не слід також боятися якогось осуду Європи. Не треба звертати увагу на тих, хто не несе тягар і навантаження за цю війну, хто тільки «висловлює глибоке занепокоєння». Не треба зважати на медіа вихлопи західних політиків, орієнтованих на Росію. Тим більше, ми вже це проходили у випадку з енергетичною блокадою Криму та з транспортною блокадою окупованих територій Донбасу. Нехай собі Європа говорить…
Дуже запізніло до нашого уряду приходить розуміння того, що Європейський Союз — це «гібридний друг» України. І не тільки в розрізі цього питання.
Адже, коли деякими провідними країнами Європейського Союзу розглядається питання, як обґрунтувати реалізацію «Північного потоку-2», Європейська комісія просто «умиває руки». Це потрібно розцінювати як сприяння агресору, нехай і не пряме, а опосередковане. Замість того, щоб занести цей проект до санкційного списку Євросоюзу, йдеться про створення комфортного середовища для його реалізації. При цьому ЄС ігнорує також положення статті 274 Угоди про асоціацію, відповідно до якої європейці мають консультуватися з Україною з цього питання. Отже, на цинізм Європи ми маємо відповідати своїм цинізмом.
Росіяни добудовують четвертий енергоблок Ростовської атомної електростанції, але і це не вирішить повністю проблему енергодефіцитності півдня РФ.
Чи зможе Росія забезпечити Луганщину, коли Україна припинила енергопостачання? Енергопотреби окупованої частини Луганщини не такі великі, особливо зараз, коли контрольовані Росією бандугруповання порізали на металобрухт і вивезли цілу низку промислових підприємств, коли промисловість там практично лежить. Тож сьогодні основна частина — це побутове споживання електроенергії. В принципі, такі обсяги Росія може забезпечити. Хоча, навряд чи повністю, оскільки південь Росії, в принципі, є енергодефіцитним. Росіяни добудовують четвертий енергоблок Ростовської атомної електростанції, але і це не вирішить повністю проблему енергодефіцитності півдня РФ. Тому у них будуть проблеми з забезпеченням постачання електроенергії на окуповані території, як вони є із забезпеченням постачання на територію Криму з Тамані. Але Росія буде маневрувати потужностями і намагатися, принаймні, пропагандистськи, створити вигляд, що все прекрасно і все, як на курорті.
Михайло Гончар, експерт із енергетичних питань, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»
