Газовий ринок: російському монополізму настає кінець?..

Лідерство РФ на газовому ринку може бути подолане, усі карти «царкові» плутає Туркменія. Почалося все зі сварки, а закінчитися може непередбачувано, причому для північної сусідки...

На євразійському газовому ринку назріває перерозподіл. Лідерство Росії може бути скинуте, причому всі карти «газовому цареві» плутає Туркменія. Почалося все зі сварки двох колишніх республік Союзу, а закінчитися може непередбачувано, причому саме для нашої північної сусідки...

Діагноз хвороби відносин Росії і Туркменії – безумовно, криза. Перша зазнає величезних збитків через скорочення споживання, тобто постачань, а другій набридло задешево продавати транзитеру блакитне паливо і в цьому замученому газовими конфліктами світі вона сподівається вдало відігратися на тому, хто не один рік чинив тиск.

Північ забула, що схід – справа тонка...

Перший сплеск емоцій, після тривалої сварки через ціни, - припинення поставок туркменського газу після вибуху на ділянці газопроводу САЦ-4 у ніч з 8 на 9 квітня 2009 року. Туркменія переклала відповідальність за вибух на Газпром, який нібито не повідомивши, різко скоротив обсяги відбору газу (просто не було за що відбирати). Російський монополіст відкинув звинувачення. Правда, поставки не поновилися. До цього інциденту Росія щорічно купувала у Туркменії для реекспорту в Україну і Європу до 50 мільярдів кубометрів газу, що складає дві третини усього обсягу видобутку країни. Після тривалих, як зараз прийнято говорити, переговорів, 9 січня вже 2010 року поставки поновилися. Але без поступок цього разу не обійшлося. Обсяги, зокрема, скоротилися до 30 млрд. кубометрів на рік. Причому зміни в контракт підписували представники Газпрому і Туркменгазу у присутності президентів Росії і Туркменістану Дмитра Медведева і Гурбангули Бердимухаммедова, що свідчить про «легкість» діалогу. Найцікавіше, що згідно з підкоригованим документом, уперше в історії російсько-туркменських відносин у газовій сфері постачання газу здійснюватимуться на основі формули ціни, яка повністю відповідає умовам європейського газового ринку.

Відрадно, хай йому біс, за Туркменію, але з її запасами давно вже час це зробити. Та не це головне. Країни, серед яких особливу увагу варто звернути на Китай та Іран, які давно сидять на газовій дієті, у терміновому порядку стали укладати довгострокові договори з Туркменією.

Іран і Китай підсуєтились...

Найяскравіша подія відбулася 6 січня. Президенти Ірану і Туркменії Махмуд Ахмадінежад і Гурбангули Бердимухамедов офіційно відкрили новий газопровід Довлятабад-Серахс-Хангеран. Це друга труба, через яку туркменський газ поставлятиметься до Ірану. Його протяжність складає 30,5 кілометра. Як відзначив Ахмадінежад, запуск газопроводу дозволить вивести туркменський газ не тільки на ринок Ірану, але і далі в регіон Персидської затоки.

***Проектна потужність нового трубопроводу розрахована на щорічне транспортування до 12,5 млрд. кубічних метрів газу. Згідно з технологічною схемою, новий трубопровід підключений до магістрального газопроводу Довлетабад-Дерялик, який також забезпечує постачання туркменського газу в російському напрямку.

Варто відзначити, що між Вірменією та Іраном діє газопровід, і експерти не виключають, що і ним може поставлятися туркменський газ.

Та не тільки Ірану пощастило. Світовий лідер з експорту – Китай не залишився у програші. 14 грудня у присутності глав КНР, Казахстану, Туркменістану й Узбекистану було відкрито газопровід Туркменія—Узбекистан – Казахстан – Китай (ТУКК), який вже у 2013 році перекачуватиме у Піднебесну 40 мільярдів кубометрів газу в рік.

На думку експертів, цей маршрут транспортування енергоносіїв в обхід РФ знизить залежність центральноазіатських республік від Москви і закріпить за Китаєм статус неформального лідера регіону.

Як подейкували учасники проекту, ціна для Китаю буде ринковою, але КНР вона повністю влаштовує. До речі, Китай був і головним інвестором трубопроводу, вклавши у проект 20 мільярдів доларів. Головне – труба наземна, а не сумнівна морська...

***Міжурядова угода з будівництва ТУКК була укладена у квітні 2006 року, роботи почалися у 2007 році і тривали менше трьох років. Протяжність трубопроводу до кордону КНР перевищує 1800 км. Наступного року ним буде поставлено близько 13 мільярдів кубометрів газу, на проектну потужність – 40 мільярдів кубометрів – труба має вийти у 2012-2013 роках. До цього моменту Туркменістан поставлятиме приблизно 30 мільярдів кубометрів (між CNPC і "Туркменгазом" укладено контракт на постачання газу у КНР строком на 30 років, починаючи з 2009 року), ще 10 мільярдів кубометрів даватимуть Узбекистан і Казахстан.

Лишається справа за ще одним клієнтом – ЄС. Євросоюз давно приглядається до туркменського газу й осторонь залишатися не хоче. Посил – Nabucco.

***Газопровід "Набукко" планується побудувати для транспортування газу з Середньої Азії і прикаспійського регіону до Центральної Європи. Протяжність - 3,3 тис. км. Акціонери проекту — австрійська OMV, угорська MOL, румунська Transgaz, болгарська Bulgarian Energy Holding, турецька BOTAS і німецька RWE. Пропускна спроможність — 31 мільярдів кубометрів. Вартість — 7,9 млільярдів євро. Цей проект є конкурентом російського "Південного потоку", який, як і "Набукко", планується ввести в експлуатацію до 2013 року. Проект "Набукко", як передбачається, покликаний знизити залежність Європи від російського газу. Газопровід має пройти через Туреччину і балканські країни ка Австрії. Обсяг постачань складе 30 мільярдів кубометрів на рік. Основними постачальниками газу для цього газопроводу називають Азербайджан, Туркменію й Узбекистан.

Туркменія відповіла на пропозицію ЄС повною готовністю. Президент республіки Гурбангули Бердимухамедов вважає, що запасів туркменського газу вистачить і для реалізації проекту, що передбачає постачання природного газу з басейну Каспія до Європи. «Зараз у Туркменістану є вільний газ, і ми готові відправляти його будь-якому покупцеві за кордоном, у тому числі, і газопроводом Nabucco», — сказав він.

Видно, російські ЗМІ поспішили записати до числа програвших Європу, якій вони пророкували брак залишку газу після Ірану й Китаю. Туркменія краще знає, яким запасами володіє, що й логічно.

Україні головне - встигнути...

Залишається  єдине питання – а як же Україна? Може, і їй пора узятися за справу, залишивши на потім філософствування. У Секретаріаті Президента з оптимізмом дивляться на можливість відновлення прямих постачань туркменського газу до України. Особливо настрій покращився після торішнього осіннього візиту в східну країну Президента України. Тоді представник Ющенка з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський відзначив, що у нього склалося враження, що Туркменістан готовий почати діалог про відновлення прямих поставок. Він також нагадав позицію Президента, яка полягає у тому, що Україна зацікавлена у відновленні таких поставок за умови урахування інтересів усіх третіх сторін – країн-транзитерів газу.

При цьому Соколовський підкреслив, що у ході переговорів з туркменською стороною розглядався також «російський чинник». Він висловив думку, що сьогодні існує декілька варіантів вирішення питання транзиту туркменського газу через Росію на взаємовигідних умовах.

І знову на порядку денному газовий контракт України і Росії, про необхідність перегляду якого вже сказано чимало. Днями з`явилася ще одна заява. Заступник голови комітету Держдуми у міжнародних справах Андрій Клімов не виключає перегляду газових контрактів після виборів Президента України.

«Що до підписаного контракту – не треба забувати, яка обстановка була під час підписання – вона була нервова і заполітизована. У такій обстановці, звичайно, хороший оптимальний документ важко створити», - сказав А.Клімов.

«У цьому сенсі я не виключаю, що дві сторони повернуться до цієї теми, і підпишемо щось глибше і продумане», - додав він, підкресливши, що такий документ повинен бути не політичним, а комерційним контрактом між відповідними господарюючими суб`єктами.

Якщо врахувати, що пресловутий контракт підписано на 10 років, може, наші політики постараються для країни і зроблять його менш рабським, з урахуванням можливості прямих поставок туркменського газу.

Зараз кандидати на пост глави держави навперебій твердять, як і раніше, причому практично всі були при владі, - Україні слід диверсифікувати поставки енергоносіїв. Дуже важливо, щоби команда, яка прийде, покінчила з балаканиною й узялася за справу. А ні, то можна й спізнитися...

Оксана Павловська (УНІАН)

УНІАН в Google News