Наслідки катастрофи на ЧАЕС - чи вдасться законом "дезактивувати" території?

Днями ми відзначили День ліквідатора аварії на ЧАЕС. Країна, напевно, ніколи остаточно не позбудеться наслідків катастрофи. Але "неприкаяні" землі навколо столиці непокоять охочих відкусити ласий шмат та їх гаманці. Влада активно працює у напрямку значного скорочення площі територій зі статусом зон радіоактивного забруднення...

Прийнято вважати, що в результаті аварії на Чорнобильській АЕС радіаційним забрудненням було уражено більше 8% загальної площі території України, що складає більше 53,5 тисяч квадратних кілометрів. Правда, вони розділені на 4 зони залежно від ступеня забруднення, але масштаби і без цього уточнення вражають. Якщо з першими двома зонами все більш-менш зрозуміло, то, найменш потерпіла від радіації четверта зона і порівняно не надто забруднена третя були ще тоді визначені у досить суперечливий спосіб. Четверта зона впритул примикає до Києва і в 1299 населених пунктах, які до неї належать, проживає близько 1,7 млн. чоловік. Не раз експерти говорили про те, що якщо чітко дотримуватися критеріїв визначення 4-ї зони, до неї слід було би загнати половину України разом зі столицею. Природно, що при цьому вони вимагали перегляду «чорнобильського» законодавства і радикального зменшення площі територій, які належать до радіаційно забруднених. Якщо раніше це не вдавалося зробити через побоювання влади зайвий раз спровокувати невдоволення електорату, то дворічний тайм-аут між виборами нарешті дав таку можливість. Важливо тільки, щоби нові «ліквідатори» не перегнули палицю у своєму бажанні заощадити бюджетні кошти і не «зачистили» все без розбору аж до зони відчуження.

Занижений поріг або "Українці - горда нація - їм до лямпи радіація"?

Про те, що влада спробує підретушувати в свідомості українців все, що так чи інакше пов`язане з Чорнобильською трагедією, стало зрозуміло після... оприлюднення плодів адмінреформи. Слова "Чорнобильська катастрофа" якось непомітно в процесі реорганізацій "випали" з назви міністерства. Якщо ще зовсім недавно відповідні питання вирішувалися Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (виділено ред.), то зараз обов`язки "розпорошені" на держорганах нижчим рангом. Частково вони віднесені до відання структури у складі Міністерства надзвичайних ситуацій -   Державного агентства з питань управління зоною відчуження. Частково (питання виплат і соцзахисту) - знаходитимуться у віданні "соціального" міністерства.

"Фішка" в іншому - масам почали наполегливо нав’язувати думку про те, що "чорнобильська катастрофа" стала надбанням минулого, що все це було "давно і неправда" (у тому сенсі, що страшне вже позаду), а значить пора перестати жахатися слів "зона відчуження" - зі всіма наслідками... Хоча, ні для стронцію-90, ні для цезію-137, викинутих в атмосферу і на наші голови тоді, в 1986 році, ще й досі не настав навіть період напіврозпаду (29 і 30 років, відповідно). Так, звичайно, десятиліття минають, і в тому ж Києві вже багато-багато років не миють щодня вулиці з поливних машин, не збирають у величезні  поліетиленові пакети опале восени листя, щоби вивезти його за межі столиці і "поховати" в спецмісцях, щоби не "фонили", давно не печуть спеціальні яскраво-морквяні батони "каротинів" зі спецдобавками, давно вже батьки не забороняють дітям "тягнути в будинок радіацію" - тобто збирати гербарії та інші природні цікавості... Хіба що наливаючи в гранчаки червоне вино, народ, що був свідком чорнобильської катастрофи, іноді за звичкою констатує "ну, від радіації" чи на базарі господиня, купуючи картоплю-капусту перепитає "звідкіля привезли" з тим особливим сенсом, з яким питали про це київські господині у 1986 році...  Нинішні владоможці сьогодні навряд чи знають або пам`ятають ці "картинки про Чорнобиль",  витравлені в народній пам`яті. Але при проведенні будь-яких радикальних реформ їм доведеться враховувати у тому числі і те, ЩО і ЯК пам`ятає і думає про це "пересічний громадянин". Надто вже багато людей (або, щоби владі було зрозуміліше – значний пласт електорату) більш менш міцно "зачепила" чорнобильська біда і будь-які реформи розбурхають усе, що вже встигло улягтися і призабутися... Доведеться враховувати і зрозумілу недовіру та неприйняття владних ініціатив, оскільки в суспільній свідомості надто міцно ув`язалися поняття "Чорнобильська аварія" і "влада - бреше". Ще тоді, 24 роки тому, "український радянський народ" на прикладі Чорнобильської катастрофи "підловив" владу на брехні і замовчуванні фактів в збиток здоров`ю людей: з ТБ і радіо чули одне, бачили і відчували - інше...

Нагадаємо, що згідно з законом України «Про правовий режим територій, на які розповсюдилося радіаційне забруднення унаслідок Чорнобильської катастрофи», прийнятим Верховною Радою, тоді ще УРСР, в 1991 році, зони радіоактивного забруднення розділені на чотири типи:

* 1-а зона відчуження - це територія, з якої проведена евакуація населення в 1986 році;

* 2-а зона безумовного (обов`язкового) відселення — це територія, яка зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами;

* 3-я зона гарантованого добровільного відселення - територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію, стронцію або плутонію понад доаварійний рівень, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини може перевищити 0,1 бер за рік дозу, яку він одержував в доаварійний період.

* 4-а зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію, стронцію або плутонію, за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини перевищує 0,05 бер за рік дозу, яку він одержувала в доаварійний період.

Саме останньою, 4-ю зоною, загальна площа якої складає сьогодні близько 22 тис. кв. км, і вирішили впритул зайнятися експерти Національного інституту стратегічних досліджень України, провівши 9 грудня круглий стіл на тему «Соціально-економічний розвиток територій, які постраждали в наслідок аварії на ЧАЕС». Активність НІСД повністю вписалася в рамки реалізації положень Указу Президента України Віктора Януковича «Про заходи, пов`язані з 25-ю річницею Чорнобильської катастрофи», підписаного 11 жовтня цього року.

Не претендуючи на глибоке знання питання все ж таки спробуємо розібратися в тому, що ж так дратує окремих фахівців в методиці визначення ступеня забруднення територій, віднесених до 4-ї зони. У експертному співтоваристві є розхожа думка про те, що мінімальний поріг радіаційного опромінення, встановлений для внесення території до складу 4-ї зони, невиправдано занижений. На їх думку від 0,05 за рік понад дозу, яку житель забрудненої території одержував до аварії на ЧАЕС, це абсолютно неістотна для здоров`я людини величина. Свою позицію вони обґрунтовують тим, що згідно з ще радянською статистикою протягом 70-ти років життя українець в середньому одержує близько 35-40 бер, які потрапляють в його організм з навколишнього середовища. Якщо ж помножити мінімальні для 4-ї зони 0,05 бер на 70 років, то виявиться, що до середнього показника додається всього 3,5 бер. При цьому, ще в 1991 році було встановлено, що тільки перевищення опромінення в 7 бер за 70 років життя додатково до середньої дози радіації, що одержується протягом життя, вимагає спеціальних заходів з захисту організму людини. Ще в квітні 2008 року тодішній міністр України з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Володимир Шандра заявив, що значна кількість населених пунктів, які знаходяться в чорнобильській зоні радіоактивного забруднення, стали менш небезпечними для життя. «У 2007 році в цих областях Міністерство з надзвичайних ситуацій здійснило дозиметричну паспортизацію 2163 населених пунктів, 332 з яких вже сьогодні можна виводити з категорії радіоактивно забруднених, а 431 – переводити в нижчу категорію», - повідомив міністр.

Місцеве самоврядування звинувачують у відсутності відчуття міри

Зараз в Україні фактично уживаються два підходи до визначення ступеня радіаційного забруднення територій. Перший передбачає відбір проб ґрунту і води для визначення їх забрудненості ізотопами цезію, стронцію або плутонію. Другий підхід — це так звана дозиметрична паспортизація, яка припускає визначення індивідуальної дози радіоактивного опромінювання для окремих громадян, які мешкають чи на тій чи іншій території. Як бачимо, різниця в підходах помітна навіть дилетантам, адже зрозуміло, що далеко не завжди доза радіації, яку одержує людина, безпосередньо залежить від ступеня забруднення ґрунту або води, в регіоні її проживання.

Завідувач сектору радіаційної безпеки і питань Чорнобильської АЭС Департаменту енергетичної і ядерної безпеки Апарату РНБОУ Олег Насвіт в ході круглого столу в НІСД висловився за швидкий перехід в Україні виключно до доз паспортизації, як критерію оцінки радіаційної забрудненості територій. «У 2006 році Національна комісія радіаційного захисту України (НКРЗУ) при Верховній Раді України ухвалила обґрунтоване рішення про перехід до дозового критерію розмежування зон забруднення. Але, на жаль, при ухваленні цього рішення були допущені процедурні помилки, які не дозволили провести його через парламент. У зв`язку з цим я пропоную, щоби НКРЗ до кінця поточного року ще раз розглянула це питання і ухвалила рішення відповідно до всіх існуючих процедур, з тим щоби воно стало законним. Експерти НКРЗ і НІСД не проти переходу на дозовий критерій», - заявив О.Насвіт.

Експерт також вважає необхідним вилучити із закону про «чорнобильські» зони положення про необхідність представлення на виключення того чи іншого населеного пункту зі складу зон органами місцевого самоврядування. «І в Росії, і в Білорусі законом передбачено, що знаходження населених пунктів у зонах радіаційного забруднення визначається урядом на підставі експертних висновків. Тільки в Україні вилучення території із зон має відбуватися за згодою і за ініціативою місцевої влади» - відзначив О.Насвіт.

Варто відзначити, що такий підхід експерта наштовхує на думку про централізацію влади і утиск прав територіальних общин на самоврядування. Схоже, нам знову радять наслідувати приклад країн, в яких про демократію мають вельми відносне уявлення.

Продовжуючи гнути свою лінію, представник РНБО запропонував до липня 2011 року провести доз паспортизацію під егідою Мінохоронздоров`я. «Таким чином, до кінця вересня 2011 року у нас можуть бути відповідні експертні оцінки, виходячи з яких Кабмін зможе ухвалювати рішення», - додав О.Насвіт.

Неважко здогадатися, для ухвалення яких рішень Кабміну готує грунт НІСД. Звичайно ж, мова про скорочення площі територій, що належать до зон, які постраждали від радіаційного забруднення, у першу чергу, 4-ї зони.

Недоречний альтруїзм або обхідний маневр

Зрозуміло, що основним мотивом влади є бажання скоротити за рахунок урізання «чорнобильських» зон витратну частину бюджету. Проте, пам`ятаючи про те, наскільки негативно сприймаються в суспільстві будь-які спроби урізання соціальних дотацій і пільг, влада не пішла напролом, а вирішила спробувати промацати грунт і підвести під свої рішення експертний базис. Коли ж мова зайшла про оцінку економічного ефекту від перегляду чорнобильського законодавства, експерти намагалися перевести розмову у русло загальних тем, постійно повторюючи, що пільги "чорнобильцям" урізати ніхто не збирається. Так же акуратно вони говорили і скороченні території зон.

«Поки не йдеться про виведення населених пунктів із зон радіаційного забруднення. Ми говоримо тільки про те, що по ряду населених пунктів вже були проведені дослідження, які показали, що ступінь забруднення в них не відповідає тому рівню, згідно з яким вони були віднесені до 4-ї зони забруднення», - відзначив глава Національної комісії радіаційного захисту України (НКРЗУ) при Верховній Раді України, народний депутат України (БЮТ) Володимир Скубенко.

Він також підкреслив, що не йдеться про зменшення якихось виплат або пільг, які одержують сьогодні люди, що проживають в цих зонах. «Та є 1-а зона забруднення, яка підлягала обов`язковому відселенню, але навіть там сьогодні будуються нові об`єкти з переробки ядерних відходів. 25 років ми працювали над ліквідацією наслідків чорнобильської катастрофи, але сьогодні прийшов час щось будувати. Будувати в 4-й зоні, найменше забрудненій після аварії, прийшов час оздоровлювати території. Держава повинна стимулювати розвиток зон соціальними і промисловими проектами. Для того, щоби ця зона поступово, як шагренева шкіра, стискалася і там починало відроджуватися життя». - додав народний депутат.

Ось, до речі, вельми вдалий збіг – з актуального для нинішньої влади питання виступає представник опозиції. З одного боку все логічно, адже як говорилося вище, Кабмін Юлії Тимошенко також ратував за скорочення площі зон. У квітні 2008 року тодішній міністр України з питань надзвичайних ситуацій Володимир Шандра заявив, що значна кількість населених пунктів, які знаходяться в зонах радіоактивного забруднення, стали менш небезпечними для життя. По деяких пунктах тоді дійсно було ухвалено рішення про виведення із зон, але таких були одиниці, переважна більшість залишилася в своєму статусі. Причини, як завжди, були суто політичними. Тобто можна говорити, що депутат Скубенко демонструє принципову послідовність своєї політсили в чорнобильських питаннях. Проте, коли він заявляє про те, що держава не тільки нічого не заощадить на скороченні зон, а навпаки витрачатиме кошти на їх розвиток, в такі прогнози віриться насилу.

Подібної тактики дотримувався і представник РНБО О.Насвіт, який правда, все ж таки дещо пояснив економічну складову питання.

«На 2010 рік бюджет усіх чорнобильських питань складає приблизно 7,7. Разом з тим, згідно із законодавством, громадяни України, що проживають в забруднених зонах або мають статус ліквідатора аварії на ЧАЕС, можуть претендувати щорічно на близько 27 млрд. грн. компенсаційних виплат. При цьому в бюджеті на ці цілі фактично виділяється приблизно 120 млн. грн. Але щодо цих 27 млрд. грн. на адресу держави постійно йдуть позови, і Європейський суд з прав людини, розглядаючи позови українських громадян, наголошує на тому, що держава повинна платити. Навесні 2010 року подібних позовів було подано на загальну суму 1,2 млрд. грн., а до кінця року ця цифра може збільшитися до 2 млрд. грн. Де Україна візьме ці гроші? Якщо держава не в змозі платити, потрібно міняти закон», - сказав О.Насвіт в коментарі кореспондентові УНІАН.

Експерт переконаний, що більшість пільг, що існують сьогодні відносно територій і окремих громадян, які зараховуються до потерпілих від чорнобильської аварії, не обґрунтовані ні радіологічно, ні соціально. Відповідаючи на питання про те, скільки ж держбюджет зможе заощадити після зміни «чорнобильського» законодавства, О.Насвіт відзначив, що попередніх оцінок поки немає. «Та й узагалі, скажіть мені, будь ласка, як грошима можна оцінити такий приклад пільг, як прийом у виші абітурієнтів із забруднених зон поза конкурсом», - додав експерт.

Як вводили, так потрібно і виводити

Однак попри те, що лейтмотивом круглого столу в НІСД був перегляд чорнобильського законодавства для створення владі максимально комфортних умов, думка деяких експертів з ним дисонувала. Більше того, з енергійними експертами не погоджувався представник Кабміну. Заступник директора Департаменту у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи МНС України Анатолій Можар вважає, що виводити території із зон необхідно за тим же принципом, за яким вони туди вводилися. «Зараз пропонується оцінювати ступінь забруднення зон за дозою радіації, яку людина одержує протягом року, проживаючи на статусній території. МНС же пропонує виходити з тих же показників, згідно з якими території і були віднесені до потерпілих унаслідок аварії на ЧАЕС, — тобто залежно від ступеня радіаційного забруднення того або іншого населеного пункту або території. Ми переконані, що перший етап виведення повинен проходити за тією ж схемою, що і внесення, а не так, як зараз пропонують деякі експерти — виходячи з дози радіації, яку одержує людина протягом року. Виходить, що нам зараз потрібно виконати певну роботу, і ми підлаштовуємося під неї, тільки для того, щоби зробити все максимально швидко», - відзначив А.Можар. І додав: «Сьогодні можна говорити про те, що 359 населених пунктів не відповідають тим критеріям, які були встановлені при формуванні в Україні «чорнобильських» зон в 1991 році. Ці населені пункти можна із зон вилучити навіть при чинному законодавстві. Більше того, до забруднених зон було зараховано 127 населених пунктів за соціально-територіальною ознакою, ці населені пункти до радіаційного забруднення взагалі не мають ніякого відношення. Вони вносилися до зон за принципом два села – один колгосп, означає обидва села вносяться до зони, хоча тільки одне з них реально отримало радіаційне забруднення».

Відвертість чиновника з МНС в оцінці пропозицій експертів не може не радувати. У такій тонкій справі, як оцінка радіаційного забруднення, здоровий бюрократичний підхід цілком доречний. Поспіх же, як бачимо, виправданий лише у певних випадках.

Зі свого боку можна нагадати і те, що над четвертим енергоблоком ЧАЕС дотепер стоїть старий саркофаг. І навряд чи можна упевнено говорити про якесь скорочення забруднених зон (на папері) і спокійний розвиток рекреаційних проектів, поки над ЧАЕС не побудують новий конфайнмент. Останній озвучений владою термін – не пізніше 2015 року.

Статус, який не змінити

На круглому столі в НІСД тема зонування витіснила на другий план ще одне важливе питання, а саме – пенсії учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС. Як відзначав завідувач відділу техногенної і екологічної безпеки НІСД Юрій Скалецький, з 600 тисяч осіб, що мають статус ліквідатора і проживають на території України, Росії та Білорусі, не більше 40 тисяч одержали реальну дозу. На питання про те, скільки осіб він зараховує до реальних ліквідаторів в Україні, Ю.Скалецький не зміг відповісти.

«В Україні близько 260 тис. осіб зі статусом "ліквідатор", з них близько 90 тисяч осіб військових ліквідаторів. Більшість ліквідаторів одержали дози в межах 20 бер і лише декілька десятків осіб одержали дози понад 40 бер. На жаль, реєстр потерпілих від чорнобильської аварії у нас існує тільки формально, при цьому він дуже неінформативний щодо доз опромінювання, одержаних потерпілими. Щодо військових ліквідаторів інформація по дозах є, а по інших тільки узагальнені дані» - сказав Ю.Скалецький.

Враховуючи подібні заяви державних експертів, дозволимо собі припустити, що вони цілком можуть знайти застосування в ході формування пропозицій щодо змін до законодавства. Знову ж таки, в частині скорочення виплат чорнобильцям. І хай нікого не заспокоює повторюване як мантра запевняння про те, що нікому нічого урізувати не будуть. Тут головне – правильний перехід: від вирішення найменше хворобливого питання зі скороченням площі 4-ї зони до більш чутливих з соціальної точки зору питань.

Справедливості ради визнаємо, що кажучи про завищену кількість ліквідаторів, експерти відносно мають рацію. Думаю, що у багатьох є приклади з життя, коли знайомі або родичі, які одержують чорнобильську пенсію, відверто зізнаються, що мають до ліквідації наслідків аварії вельми опосередковане відношення. Але якщо самі експерти визнають, що облік вівся вкрай погано, то як довести, хто реальний ліквідатор, а хто липовий. Мабуть, не варто чіпати цю тему взагалі.

Кажучи про чорнобильську тему, важко утриматися від суб`єктивних думок, та автор і не намагався це зробити. Все свідоме життя проживши в Києві, він добре пам`ятає, як раділи його однокласники, коли в травні 1986 в київських школах відмінили заняття. Радість, правда, швидко закінчилася, коли з`ясувалося, що батьки на жодні вмовляння не випускають з дому, змушують сидіти із закритими вікнами і мити підлогу по чотири рази на день. Правда, муки скоро закінчилися, тому що школа мало не у повному складі виїхала в піонерські табори під Маріуполем. Дехто, правда, виїхав з батьками ще до кінця квітня — все залежало від інформованості про ступінь загрози. Наприклад, навіть рядові співробітники Вищої партійної школи при ЦК Компартії України вже 28 квітня 1986 р. добре знали, що з Києва потрібно виїжджати, щонайшвидше і якнайдалі. У той же час, директор однієї зі шкіл на Оболоні навіть після травневих свят вимагав стовідсоткової явки учнів і обіцяв писати листи на роботу батькам «прогульників». Як з`ясувалося потім, виїжджати потрібно було 25 квітня. Підтвердженням тому величезна кількість моїх ровесників з тонким напівкруглим шрамом в основі шиї. І не важливо, відвезли їх Києва 1-го чи 15-го травня – це теж фактично потерпілі кияни-"чорнобильці". Переважна більшість з них живуть, не користуючись ніякими статусами або пільгами, а справно платять податки, з яких потім і платяться «чорнобильські» пенсії.

Петро Черних (УНІАН)

УНІАН в Google News