«Газовий поклін» Москві виключений?

24 вересня в Москві зустрінуться президенти України і РФ. Головне питання - ціна газу. Аргументів у кожної зі сторін достатньо. Чия візьме?

Уряд зробив ставку в газовій суперечці на 24 вересня. Саме в цей день має відбутися зустріч президентів України і Росії Віктора Януковича і Дмитра Медведєва в Москві. Розмова обіцяє бути жорсткою, тобто відповідати позиціям сторін, які, правда, не перестають декларувати налаштування на компроміс. У будь-якому випадку, настав момент, коли треба приймати рішення. Хоча прем`єр-міністр Микола Азаров розраховує, що воно «в якійсь мірі, не буде задовольняти, напевне, і російську сторону, і українську, тому що треба поступитися, і всі розуміють, що поступки повинні бути взаємними. Ми маємо отримати нормальний контракт, природно, на прийнятних для Росії умовах». Але це всього лише очікування Кабміну, який досі не зміг самостійно вирішити газову суперечку. В принципі, всі переговори в цій сфері давно не мають ніякого стосунку до економіки, якою займається уряд, політична складова стала основною в газовому співробітництві.

Газові розбірки тривають не перший рік. Але зараз вони досягли піку. Згідно з чинним контрактом, ціна російського газу в четвертому кварталі складе 398-402 дол. за тисячу кубометрів (у І кварталі - 264 дол., у ІІ - 295,6 дол., в ІІІ - 354 дол.) Не треба довго думати, аби зрозуміти, що для нашої країни означає ця цифра, яка буде тільки зростати, причому в період начебто позитивних тенденцій в економіці України (про що свідчить офіційна статистика), в реальності - в умовах нової хвилі рецесії та уповільнення глобальної економіки, що несе ризики українському експорту за катастрофічного «мінусу» торгового сальдо. Глава «Нафтогазу» Євген Бакулін раніше заявляв, що прийнятною для України може бути ціна в 230 доларів за тисячу кубів.

Тому влада останнім часом активізувала роботу над аргументами на користь перегляду газових домовленостей. По-перше, Україна всерйоз зайнялася диверсифікацією поставок палива плюс збільшенням власного видобутку. Наприклад, термінал зрідженого газу, будівництво якого має розпочатися з 2012 року (тендер на розробку ТЕО виграла іспанська компанія Socoin). Потенційними постачальниками розглядаються країни Середньої Африки, Близького Сходу, Перської затоки і Південного Кавказу (Азербайджан). Останній дуже навіть обнадіює. Спочатку мова йшла про 5 млрд. куб. м газу, тепер про 10 млрд. Проект виношували з початку 2000 року. Тепер він зрушився з мертвої точки, правда, в основному в риториці влади. Зокрема, голова Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами Владислав Каськів недавно заявив, що Україна може збільшити потужність терміналу в разі невдалого завершення переговорів із Росією про ціну на газ (зауважте, об`єкта, який ще навіть не почали будувати). Але такий диверсифікаційний аргумент існує.

Так уже склалося, що більшість запасів природного газу в світі віддалені від основних споживачів. Від цього рятують трубопроводи. Завдяки ЗПГ, споживачі і постачальники не прив`язані один до одного. Партнери за бажанням можуть змінюватися, тобто немає прямої залежності, та й дешевше це паливо за трубопровідне. Іншими словами, повна диверсифікація, шкода тільки, що проект стільки років простоював.

Другий козир - Туркменістан. Зараз проводять конкретні розмови про постачання газу. Тільки одне але - весь газ цієї країни зафрахтований Росією. Вона, скориставшись конфліктом Києва й Ашхабаду в 2005 році, «орендувала» туркменське блакитне паливо з метою розширення газової експансії. Адже в цьому фрахті більше політики, ніж економіки - постачання власного газу в період кризи падало, а тут ще туркменський...

Для України як варіант у цьому напрямку - Транскаспійський газопровід. У ньому дуже зацікавлені ЄС і Ашхабад, який завзято шукає новий ринок збуту після кількох «підніжок» Москви. Цей трубопровід в поєднанні з українською ГТС є реальним шляхом поставки туркменського газу до Європи. Але в Держдумі РФ вважають, що побудувати газопровід без визначення статусу Каспійського моря, чи то пак, без згоди всіх прикаспійських країн - неможливо. Тим не менше, Азербайджан, Казахстан і Туркменістан мислять по-іншому - це питання можуть вирішити дві сторони, а не всі п`ять прибережних держав. Таким чином, і «середньоазійський» аргумент вагомий. Зрештою, зміг же Фірташ домогтися для своїх хімпідприємств преференцій (хімактиви Group DF Ostchem Holding, за даними Держстату, у квітні-липні імпортували до України 2,013 млрд. куб. м природного газу з Казахстану, Туркменістану і Узбекистану. Раніше Д.Фірташ, якому належить Group DF, заявляв, що з квітня холдинг Ostchem почав прямий імпорт середньоазіатського газу для своїх хімічних підприємств в Україні в обхід російського "Газпрому" і НАК "Нафтогаз України").

Варто в «котел» диверсифікаційних аргументів додати сланцевий газ, розробкою якого займеться Shell. Та й про плани щодо збільшення власного видобутку не варто забувати, оскільки вони цілком реальні.

І ще один варіант - розгляд «газової» справи у Стокгольмському арбітражі. Як заявив В.Янукович, Україна фактично підготувала матеріали для вирішення в міжнародному арбітражі газового спору з Росією. При цьому він зазначив, що незалежно від звернення до суду Україна буде виконувати діючі умови закупівлі та транзиту газу, додавши, що подавати позов потрібно було «вже давно».

Між тим, російська сторона заявляє, що готова відстоювати свою позицію в будь-якому суді і вважає неприйнятними маніпуляції з можливою реорганізацією «Нафтогазу» (до початку опалювального сезону НАК буде реформована за рішенням Кабміну. Це пов`язано з необхідністю адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу в сфері енергетики та з метою виконання прийнятого минулого року закону про реформування ринку газу, також на реформуванні наполягав і МВФ, і СБ, і ЄС). Як заявив заступник голови Державної думи РФ, президент Російського газового товариства Валерій Язєв, Росія подасть зустрічний позов у випадку звернення України до Стокгольмського суду.

До речі, міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський (РП зараз головує в Раді ЄС) висловив думку, що Єврокомісія могла б провести аудит газових домовленостей України і Росії. Відразу ж МЗС Росії виступило категорично проти таких дій - «гранично ясні правові рамки даного питання не потребують ніякого «зовнішнього аудиту» і повинні бути засвоєні всіма, хто зацікавлений в забезпеченні енергобезпеки Європи».

Що ж, останнє слово, якщо дійде до суду, залишиться за служителями Феміди...

Але це все в майбутньому, а в теперішньому головний козир - Європейський Союз. Євроінтеграція може поламати плани Росії - експансія не відбудеться. А вона виражається і в газовому тиску («спільне» управління ГТС, СП Нафтогазу і Газпрому і т.д.), і в наполегливій «пропозиції» вступити до Митного союзу.

Але і йому є «протиотрута». У грудні ц.р. на саміті «Україна-ЄС» Київ очікує підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом, яка передбачає створення зони вільної торгівлі. Тим часом, ряд ЗМІ писали, що з ініціативи ЄС угоду про ЗВТ для якнайшвидшого парафування та підписання може бути виділено із загального угоди про асоціацію. В уряді цю інформацію спростовують.

Наступний крок влади на шляху євроінтеграції - Україна готова приєднатися до третього енергетичного пакету ЄС, що стримає запал росіян. Як заявив директор Департаменту Європейського союзу Міністерства закордонних справ України Василь Філіпчук, остаточне рішення з цього питання буде схвалено на міністерському засіданні країн - учасниць Енергетичного співтовариства в кінці року (Україна підписала протокол про приєднання до Енергетичного співтовариства 24 вересня 2010 року, повноправним членом цієї організації стала 1 лютого ц.р.).

Третій енергетичний пакет передбачає, зокрема, розподіл продавців енергоресурсів і компаній, які займаються їх транспортуванням. Росія вкрай негативно його сприйняла і навіть погрожувала підняти ціни на газ у разі його імплементації. Але для України енергопакет ЄС - рятувальне коло, і за нього треба вхопитися.

Що ж до Митного союзу, вступ до якого нібито основна умова зниження ціни на газ, то з ним все зрозуміло, принаймні, судячи з заяв влади. «Президент зробив для себе вибір, - однозначно, це європейський вибір і європейський вектор розвитку», - заявив перший віце-прем`єр-міністр Андрій Клюєв в Брюсселі. «Якби цього не було, то ми могли б вести переговори зараз не про зону вільної торгівлі (з ЄС), а про Митний союз», - пояснив він.

Відразу ж пролунала відповідь Москви. Мовляв, ніхто нікого не примушує, але попереджає - ринок МС буде для України закритий. «Потрапляння України в простір поза Митним союзом означатиме переривання багатьох інтеграційних зв`язків і це, на мій погляд, буде менше відповідати інтересам самої України», - сказав голова комітету Державної думи Росії з міжнародних справ Костянтин Косачев.

Навіщо Росії Митний союз, якщо є СНД, достатньо підписати угоду про зону вільної торгівлі всередині Співдружності і все піде своїм ходом, та й ринок набагато більший, ніж у «G3». Але ні, Москва угоду не підписує, їй потрібен чітко окреслений підвладний простір, а не вічні спори з незгодними з СНД. У Митному союзі створять наддержавний орган, в його раді більшість голосів буде з Кремля, що прозоро свідчить про майбутнє тандему. То навіщо ж себе прирікати на відверте прогинання, якщо є прекрасна європейська альтернатива...

Таким чином, влада зараз отримала реальну можливість відстояти національні інтереси в спорі з Росією. Просто потрібно проявити характер, а не повторювати "харківських" помилок в надії на "дружні стосунки". Іншого шансу не буде...

Олена Бистрицька (УНІАН)

УНІАН в Google News