Українська ГТС тримає на плаву «Північний потік»?

Маючи на нашій ГТС тариф удвічі менший за європейський, можна за цей рахунок компенсувати збитки транзиту газу витратними газопроводами, заявляючи, що «Північний потік» цілком конкурентоспроможний проект...

Пройшов місяць з моменту запуску в експлуатацію першої нитки газопроводу «Північний потік» (Nord Stream). Пристрасті навколо цього проекту дещо стихли, апологети втомилися захищати його від не менш стомлених критиків. Не дивно, адже суперечки про доцільність будівництва підводного газопроводу ведуться з середини 1990-х років, коли вперше озвучили цю грандіозну ідею. Коли 8 листопада ц. р. канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент РФ Дмитро Медведєв та інші урочисто відкрутили газовий вентиль, і прозора труба з блакитною підсвіткою тут же наповнилася клубком диму, всі противники «Північного потоку» повинні були впасти в глибоку депресію. Але поки цього не сталося. І справа тут не в завзятості політиків та економістів, які виступали проти трубопроводу, а в тому, що економічна вигода від «Північного потоку» не більш очевидна, ніж необхідність втопити в холодних водах Балтійського моря кілька мільярдів євро. «Газпром» 6 грудня ц. р. повідомив про те, що прокачування газу через «Північний потік» було тимчасово припинено, а ось це вже симптоматично...

Були б гроші, а труби для них знайдуться

Більшість радянських газо- і нафтопроводів йшли в Європу саме через територію України. На сьогодні пропускна спроможність нашої газотранспортної системи дозволяє прокачувати в західному напрямку до 142 млрд. кубометрів природного газу щорічно. Відстань, яку долає російський газ українськими трубами на шляху до європейських країн, становить 1,15 тис. км. Російські експерти не рідко заявляють, що прокладення більшості газопроводів через територію України - заслуга «брежнєвсько-днеропетровского клану», який, мовляв, був зацікавлений у розвитку економіки рідної УРСР, хоча насправді вигідніше було прокласти трубопроводи через Білорусь. Але більш ймовірною виглядає версія, згідно з якою радянські фахівці просто позначили оптимальні (найкоротші і прямі) маршрути. Ключова позиція України в даному випадку була зумовлена її вдалим географічним положенням і нічим іншим. Для того, аби переконатися в цьому, варто просто поглянути на карту.

Починаючи з середини 2000-х років «Газпром» зайнявся планомірним провокуванням газових конфліктів з Україною, намагаючись довести Європі нашу неспроможність як транзитера і схилити до участі в проекті будівництва альтернативного газопроводу українській ГТС. Євросоюз «Північний потік» схвалив, а Німеччина, Франція і Голландія взяли в ньому активну участь. При цьому повністю проігнорували інтереси члена ЄС - Польщі, що вже тут говорити про Україну, якій Берлін і Париж давно відмовляють у перспективі стати членом європейського співтовариства.

Газопровід проклали дном Балтійського моря, від бухти Портова в Ленінградській області до узбережжя Німеччини. Його протяжність становить близько 1,2 тис. км. Начебто, не набагато більше, ніж та відстань, яку російський газ проходить територією України. Але не варто забувати, що 1 тисяча 200 кілометрів - протяжність підводної частини газопроводу, а для його запуску необхідно було додатково прокласти ще не одну сотню кілометрів наземних трубопроводів територією Росії та Німеччини. Потужність вже запущеної першої нитки «Північного потоку» становить 27,5 мільярдів кубометрів газу на рік, з 2012 року, після завершення будівництва другої нитки, вона збільшиться до 55 млрд. кубометрів. Загальний обсяг інвестицій у будівництво склав 8,8 млрд. євро. Термін окупності, за найоптимістичнішими прогнозами, складе 10-16 років. І це на фоні того, що українська ГТС, будучи майже в три рази потужнішою, давно себе окупила і вимагає лише планових інвестицій в оновлення компресорного устаткування та газопровідних труб. Навіть її глибока модернізація оцінюється всього в 3 млрд. дол., що не можна порівняти з прямими і непрямими витратами, які вже мають акціонери «Північного потоку». Не можна забувати і про те, що експлуатація підводного газопроводу на порядок дорожча наземної системи, до того ж пов`язана з вищим ризиком аварій, які можуть призвести до екологічних катастроф.

Так у чому ж переваги цього проекту? Хтось скаже, що коли будували ГТС, вона пролягала територією СРСР, а тепер Україна - незалежна держава зі своїми політичними орієнтирами. Але ж економічні закони ніхто не відміняв, а використання вуглеводнів як інструменту для досягнення суто політичних завдань стало невід`ємною рисою російської, а не української зовнішньої політики. Саме для посилення цього інструментарію Москві і знадобився альтернативний газопровід.

«Північний потік» - оплески однією долонею

Росія позиціонує «Північний потік» як гарантію стабільності поставок газу до Західної Європи, постійно нагадуючи європейцям про те, що Україна є ненадійним транзитером. Що тут можна сказати, крім того, що саме «Газпром», а не «Нафтогаз», перекрив в січні 2006 року поставки газу до ЄС. Для української влади заготовлена інша мантра: якщо Київ не погодиться створити спільне з «Газпромом» підприємство з управління ГТС, то вже через кілька років вона стане не потрібна нікому окрім самої України. Російські експерти обіцяють нам, що в 2012 році ми втратимо мінімум 20 млрд. кубометрів транзиту, які підуть з ГТС у «Північний потік», в 2013 році ця цифра становитиме вже близько 50 млрд. кубометрів. Ну а потім настане повний апофеоз - до 2015 року «Газпром» запустить «Південний потік» і Україна остаточно втратить статус країни-транзитера російського газу. Дійсно, в теорії можна припустити, що запуск «Південного потоку», який пройде дном Чорного моря з Росії до Болгарії, зробить подальше використання ГТС нерентабельним. Але тут є одне велике «якщо». На думку директора енергетичних програм центру НОМОС Михайла Гончара, «Південний потік», як і раніше, залишається віртуальним проектом, тому що Туреччина досі не дала згоди на його проходження через свою економічну морську зону.

Як відзначає незалежний експерт з енергетичних питань Олександр Нарбут, «Південний потік» обійдеться Росії приблизно в 25 млрд. дол., що занадто багато навіть для «Газпрому». При цьому, за його словами, вартість транспортування газу через нього буде в кілька разів вищою, ніж через українську ГТС. Навіть у самому «Газпромі» повинні чудово розуміти, що будівництво «Південного потоку» не в їхніх інтересах, оскільки, вплутавшись в цей проект, російський монополіст може залишитися взагалі без обігових коштів. Все це підводить нас до думки про те, що «Південний потік» потрібен Кремлю як страшилка для української влади і не більше. Мета її - схилити Україну до передачі ГТС під управління «Газпрому», як це вже зробила Білорусь.

Південний і Північний потоки нам намагаються представити у вигляді двох долонь, варто тільки плеснути і від української труби залишиться мокре місце. Але, як відомо з буддистської притчі, почути оплески від однієї долоні можна тільки в стані глибокої медитації, в яку, схоже, і намагається занурити нас «Газпром» розмовами про «Південний потік». Якщо ж говорити серйозно, то навіть поверхневий економічний аналіз показує, що і «Північний потік» далеко не такий страшний для української ГТС, як нам намагаються показати.

Ділимо кубометри на труби або множимо на кілометри - результат незмінний

Однією із найважливіших конкурентних переваг української ГТС, безсумнівно, є вартість транспортування газу. Нинішня ціна перекачування 1 тисячі кубометрів газу через нашу систему становить для «Газпрому» 2,8 долара за 100 км. Водночас, згідно з розрахунками професора кафедри транспортних систем і технологій Академії митної служби України Анатолія Пасічника, Україна більш ніж у два рази занизила для росіян вартість цих послуг. Спираючись на середньоєвропейську ціну транзиту, експерт вважає, що ми маємо право вимагати від «Газпрому» 5,8 долара за тисячу кубів на 100 км. Але, як кажуть, договір дорожче грошей, а згідно з підписаними у 2009 році угодами, тариф на транспортування газу, як і його ціна для України, є плаваючими і розраховуються за певною формулою. У результаті, «Газпром» зацікавлений у збереженні нинішніх обсягів прокачування газу саме через нашу ГТС з її низькими транспортними тарифами. Керівник групи економічної політики посольства РФ в Україні Олексій Урін вважає, що наповнення «Північного потоку» не обов`язково буде відбуватися за рахунок зниження обсягів поставок через українську ГТС. «Ми сподіваємося, що обсяги транзиту газу через Україну наступного року не будуть зменшуватися, а «Північний потік» буде наповнений за рахунок зростання попиту на російський газ в країнах ЄС», - припустив представник російського посольства.

Прогнози щодо зростання споживання газу в ЄС, незважаючи на другу хвилю кризи, засновані, в першу чергу, на тому факті, що Німеччина прийняла рішення поступово вивести з експлуатації всі свої АЕС і буде змушена збільшувати закупівлі російського газу.

Варто нагадати, що в 2011 році «Газпром» поставить в Європу близько 150 млрд. кубометрів газу, з них 110 млрд. кубометрів будуть прокатані через українську ГТС, а решта - через територію Білорусі. Наступного року «Газпром» прогнозує збільшення поставок в даному напрямку на 20 млрд. кубометрів - до 170 млрд. куб. м. Таким чином, вийшовши в 2012 році на проектну потужність 27,5 млрд. куб. м, перша нитка «Північного потоку» вимагатиме для повного завантаження перекидання з українських та білоруських газопроводів всього 7,5 млрд. кубометрів газу. Це не ті обсяги, які можуть серйозно відбитися на роботі нашої ГТС. При цьому поки ніхто не гарантує, що «Північний потік» запрацює на повну потужність, поки ж він здатний прокачувати лише 8,5 млрд. кубометрів газу, а такий обсяг взагалі буде повністю покритий прогнозованим на 2012 рік приростом поставок.

Цікаво, що в одному зі своїх останніх інтерв`ю заступник голови правління «Газпрому» Олександр Медведєв відмовився уточнити, які плани завантаження «Північного потоку» на найближчу перспективу, заявивши лише, що вартість транспортування ним нижча, ніж старими маршрутами. Не ставлячи під сумнів щирість топ-менеджера «Газпрому», все ж припустимо, що російський монополіст просто перекладає яйця з одного кошика в інший. Маючи на українській ГТС тариф в два рази менший європейських розцінок, цілком можна за її рахунок компенсувати збитки, що виникають під час транспортування газу більш витратними газопроводами, і заявляти, що «Північний потік» цілком конкурентоспроможний проект. Але подібні маніпуляції можливі тільки до того часу, поки основний транзит газу йде через нашу трубу.

Якщо ж у майбутньому обсяги споживання газу в ЄС почнуть знижуватися, то це буде означати автоматичне падіння ціни російського палива. А чим дешевший газ, тим меншою буде транспортна складова в його кінцевій вартості, і в неї просто не вийде впихнути витрати на експлуатацію «Північного потоку». Висновок один: з часом українська ГТС не тільки збереже актуальність в якості транспортного коридору, але ще більше зміцнить своє значення для європейської енергетичної безпеки. Тому так сильно і домагається «Газпром» контролю над українською газовою трубою.

P.S. А за «Північний потік» переживати не варто, він за будь-яких розкладів залишиться найбільшим технічним досягненням «Газпрому». Нехай іноді прокачування і буде припинятися через технічні причини, як це було днями, зате який прекрасний привід для гордості - найдовший підводний газопровід у світі.

Петро Черних (УНІАН)

УНІАН в Google News