Азербайджанський скраплений газ - протокол намірів про наміри...

Заявлене владою підписання в Давосі угоди з Азербайджаном про постачання скрапленого газу не відбулося. Баку веде інформаційну політику для максималізації ціни свого газу, а дії України залишаються на рівні декларацій...

Яскраво анонсоване владою підписання в Давосі угоди про створення спільного підприємства з постачання скрапленого газу між Україною та Азербайджаном, яке можна назвати відповіддю Києва на непохитність Москви в газовій суперечці, не відбулося. Тобто, спроби вийти на альтернативні джерела поставок блакитного палива поки для української влади закінчилися провалом. Водночас, пристрасті в газовому конфлікті розпалюються. Кремль наполягає на виконанні Україною його «пропозицій», Україна заявляє, що не здаватиме національні інтереси, які зводяться до управління ГТС і наших промислових активів, що само собою передбачає російську експансію на український ринок. Навпаки, Київ вирішив знизити обсяги закупівель газу, якщо знижки не буде. Хоча в бюджеті на 2012 рік Кабмін заклав ціну газу в 416 доларів за кубометр, що можна сприйняти як передбачувану поразку в суперечці, яка триває з осені минулого року. У діалозі, який від переговорів до переговорів стає все «конструктивнішим», говорять і про судовий позов до міжнародного арбітражу, але далі слів справа не йде. Минає тільки час, який Україні не на руку. Чого не скажеш про Росію. Мусується ідейка, що нова газову угоду підпишуть тільки після виборів до РФ, вклавши таким чином козирну карту в руки Володимира Путіна, який націлився на президентство. Загалом, перспектива не з найкращих. Звичайно, якби в Давосі підписали українсько-азербайджанський документ, то можна було б налаштуватися і на інший лад.

Як пояснив причину «проколу» президент Віктор Янукович після закінчення зустрічі в швейцарському форум-місті з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим, «зараз готуються до підписання два протоколи. Є технічні питання, які треба прорахувати фахівцям. Безумовно, Україна буде продовжувати роботу в питаннях транспортування каспійського газу і як країна-споживач газу, і як країна, яка може приймати участь у будівництві газотранспортних систем із залученням усіх ресурсів, які є в нас. Нам це дуже цікаво». При цьому він підкреслив, що з даного питання Україна проводить тристоронні переговори з Туреччиною і Азербайджаном.

Формально, як заявляли у Кабміні, всі документи узгодили, справа була за малим - розчерком пера. Причому рік тому на попередньому давоському форумі Україна та Азербайджан закріпили підписами міжурядовий Меморандум про співробітництво в організації постачання зрідженого природного газу на територію нашої країни. Також було підписано угоду про транспортування нафти. Що ж завадило здійснитися абсолютно прогнозованому урядом і президентом дійству. Напередодні форуму в Давосі в Міненерго говорили, що угода встановлює механізми подальшої роботи, але щодо термінів та обсягів конкретні цифри не називалися. «Нам потрібно вирішити багато питань. Є певний ресурс газу. Він може бути спрямований через Туреччину іншими системними трубопроводами, залежно від обсягів буде побудований додатковий газопровід. Зараз відпрацьовується ТЕО і говорити про якісь цифри рано", - пояснював тоді ситуацію заступник міністра енергетики та вугільної промисловості Володимир Макуха.

Рано говорити і про термінал з приймання зрідженого газу. Дискусії про нього ведуться ще з початку 2000-х. Справа зрушилася з мертвої точки в 2010 році, коли було створено ДП «Національний проект «LNG-термінал» для координації роботи з реалізації будівництва терміналу з приймання зрідженого природного газу обсягом 10 млрд. куб. м на Чорноморському узбережжі України до 2014 року. Тендер на розробку ТЕО проекту виграла іспанська компанія Socoin. Вартість будівництва терміналу в даний час знизилася з 1,5 до 1 млрд. дол. Спочатку розглядали п`ять майданчиків під зведення терміналу, на даний момент їх кількість скоротилася до двох - у порту «Південний» та поблизу Очакова. Передбачається, що поставлятиметься газ не тільки з Азербайджану, але й з Лівії, Алжиру та Катару. Реалізацією проекту, як планується, займеться консорціум інвесторів як постачальників, так і одержувачів палива. Ним зацікавилися Молдова і Румунія. До речі, для транспортування зрідженого газу на наш термінал потрібен такий же на території Грузії, про який навіть не говорять. Ось в принципі і все про термінал. Його доля - перспектива на потім. Поки все на рівні скорочення термінів і здешевлення, ходіння країнами з простягнутою рукою і оповідань про майбутню вигоду.

Як заявив екс-міністр закордонних справ, голова ради НБУ Петро Порошенко, Україна досі не будувала термінал скрапленого газу, який міг би вирішити газову проблему, щоб не дратувати Росію. За його словами, без диверсифікації енергопостачання, без газу з Азербайджану і Туркменістану, терміналу скрапленого газу тощо ситуація не зміниться. Крім того, додав він, Україна не починала модернізацію газотранспортної системи і не залучала до цього країни ЄС, бо чекала згоди Росії. «Я переконаний, що на сьогоднішній день політичне розуміння необхідності почати цей процес нарешті з`явилося», - сказав П.Порошенко.

Він зазначив, що жодна нормальна країна не може жити тільки на спотовому газі, такого поняття як ринкова ціна на газ не існує, по всій Європі і взагалі не існує. «Якби існував ринок газу, не було б політичної зброї у Російської Федерації», - сказав він.

Екс-міністр палива та енергетики України Іван Плачков вважає, що плани з будівництва LNG-терміналу з приймання та переробки скрапленого газу на чорноморському узбережжі є таким самим міфом, як і російський проект будівництва газопроводу «Південний потік». «Я сприймаю термінал як відповідний міф України на міфи «Газпрому» про будівництво газопроводу «Південний потік». Можливо, це майбутнє, але не найближче», - сказав він.

У свою чергу народний депутат України, міністр енергетики опозиційного уряду Олександр Гудима розцінює проект будівництва LNG-терміналу не як бажання реально диверсифікувати поставки природного газу в Україні, а як «спробу щось побудувати за бюджетні кошти і на цьому заробити».

Заступник директора Інституту газу НАН України Олександр П`ятничко відзначає сумнівність даного проекту з точки зору логістики. «Цей проект має ряд недоліків. У першу чергу, це стосується згоди Туреччини на прохід великотоннажних суден із зрідженим газом через Босфор. Постачання газу з Туркменістану через Азербайджан, Грузію та Чорне море теж поки не підтверджене», - додав експерт.

Що ж до Туреччини, то в нашому випадку її позиція справді є вирішальною. У Анкари на сьогоднішній день теж склалися непрості відносини з Росією. Ціна газу для неї становить 420 дол. Правда, після того, як Анкара дала «добро» (хай і сумнівне) на прокладку «Південного потоку», вартість блакитного палива може знизитися. Що стосується альтернативних поставок, які зараз прораховує Туреччина, то їх вона пов`язує з Баку. Причому в цьому випадку турецький маршрут виграє перед нашим. Додамо сюди і Босфор.

Україна ще в кінці минулого року активізувала консультації з Анкарою з технічних питань проходження танкерів-газовозів до майбутнього LNG-терміналу через Босфор. Як заявив надзвичайний і повноважний посол України в Туреччині Сергій Корсунський: «Босфор відкритий для нас, відповідно до міжнародної конвенції. Однак протока дуже перевантажена, і очікувати, що танкер буде проходити, наприклад, кожну п`ятницю, не можна. Був випадок, коли судна взагалі чекали місяць, поки припиниться шторм у Чорному морі». За словами дипломата, через малу глибину і ширину деяких ділянок Босфору, його проходження є технічно складним, перед протокою весь час стоїть черга з кораблів.

Проте, за словами голови Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України Владислава Каськіва, великих труднощів виникнути не повинно. «У рік через Босфор проходить 50 тисяч кораблів, а нам потрібно 50-70», - зазначив він.

Так що ж відбувається насправді? Як зазначив керівник енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар, «Азербайджан проводить багаторівневу стратегію, яка має кінцеву мету - максимізувати ціни на газ, який будуть продавати за кордон. У цьому сенсі проект співпраці з Україною не є пріоритетним. По-перше, аналогічний проект з річним випередженням обговорюється з Румунією. По-друге, Баку хоче бачити на тому кінці труби країну з ЄС, ніж країну, яка зарекомендувала себе, в тому числі у відносинах з Азербайджаном, як непослідовний партнер. Азербайджан у цьому сенсі має сумний досвід, пов`язаний з реверсом нафтопроводу «Одеса-Броди».

У цьому сенсі Румунія є для Азербайджану кращим варіантом (проект АГРИ передбачає транспортування азербайджанського газу газопроводами на Чорноморське узбережжя Грузії, де паливо зріджуватимуть на спеціальному терміналі, після чого танкерами поставлятимуть на термінал у румунському порту Константа. Далі зріджений газ переводитимуть у природний стан і з використанням наявної на території країни газової інфраструктури спрямовуватимуть на задоволення потреб Румунії та інших європейських країн). До цього проекту приєднується Угорщина, що підсилює його позиції».

За словами експерта, «український проект не суперечить АГРИ, а доповнює. Але у всіх цих випадках мова йде про проекти, що базуються на ідеї і не більше того. Сам Азербайджан ще нічого не зробив у цьому напрямку. Азербайджан на сьогодні має безліч пропозицій про розміщення свого газу. Це і мінімальні поставки «Газпрому», Набукко та інші проекти, які входять в обойму «Південний газовий коридор», всі вони повинні пройти територією Туреччини, а потім до Європи. Це і Трансанатолійський проект (проект Самсун-Джейхан), який є альтернативою Набукко. Політику Азербайджану можна назвати «всім сестрам по сережці». Створюється досить майстерно ажіотаж навколо газу, тим самим максимізується на майбутнє експортна ціна. Зараз Баку вирішує, з ким мати справу, а з ким досить пограти. На жаль, Україна потрапляє в розряд останніх. Проблема не стільки в Азербайджані, скільки в підходах української влади. А вони добре відомі на фоні реверсної історії.

Є ще позиція Туреччини. Вона полягає в тому, щоб всі газові потоки схід-захід пройшли через її територію. Вона реалізує концепцію стати стратегічно важливим енергокомунікаційним перехрестям для ЄС. І в цьому сенсі, враховуючи відносини з Азербайджаном, що склалися історично, а особливо після реалізації проекту «Баку-Тбілісі-Джайхан», обидві країни підходять до реалізації проектів одними мірками. Турецькі пропозиції для Азербайджану мають пакетний характер. У той час коли відносини з Україною, через залежність країни в тій чи іншій мірі від Росії, такими не є. Можливість маневру обмежена. У той час коли Туреччина, реалізуючи свою нинішню політику, далеко не завжди рахується з позицією Росії. У нашому випадку підтримка Анкарою Трансанатолійського проекту є для Азербайджану і Туреччини пріоритетом номер один, і тоді інші проекти відходять на другий план».

На думку М.Гончара, «ситуація з непідписанням у Давосі угоди не є критичною. Тут треба розібратися, які реальні настрої Азербайджану, а також які ми пропонуємо реальні перспективи. На партнера, який сам не знає, чого хоче, будуть завжди дивитися з побоюванням. Що ж до заяв офіційних осіб, що Україна мало не в кінці року отримає азербайджанський скраплений газ, то певна аудиторія радіо- і телеслухачів, які не пов`язані з цією сферою, звичайно, може їх сприйняти за чисту монету. Але не «Газпром». За відсутності відповідної інфраструктури, про що можна говорити... Навіть якби угода була підписана, то це всього лише протокол про наміри намірів.

Проект імпорту зрідженого газу не обов`язково прив`язувати тільки до Азербайджану. Потрібно мати два-три джерела постачання, інакше з Баку отримаєш той же ефект, що й з «Гапромом». Можна в цій сфері діяти, залучаючи американські компанії, з урахуванням, що через 2-4 роки поставки зрідженого газу можуть йти з США. Тоді було б легше вирішити проблему з проходженням чорноморськими протоками, що зараз є прерогативою Туреччини. Але це, якщо б у нас дійсно будували термінал, а не займалися теревенями».

Ось і виходить, що всі висунуті Києвом «альтернативні» аргументи в суперечці з Росією не мають під собою ґрунту. У зв`язку з цим цілком логічне питання - зниження ціни ми можемо досягти тільки йдучи на поступки Кремлю, інакше (на чому концентрується влада) економіка газового тиску не витримає?

«Ціна дійсно висока, але історія останніх 5 років, коли газ дорожчав від 50 доларів і до нинішніх понад 400, свідчить, що економіка витримає. Мова йде про те, що високі ціни на газ з`їдять бажаний вищий рівень зростання. Тому знижки не можна досягати будь-якою ціною. Нехай краще зберігається статус-кво, ніж, йдучи на зустріч "побажанням" Москви, ми здамо ГТС і внутрішній ринок, в тому числі і газу. Створивши на якийсь час преференції, а потім, реалізуючи концепцію експансії, Росія запропонує зовсім інші підходи. І якщо в майбутньому відбудеться зниження споживання газу на європейському ринку, а це неминуче буде (з урахуванням американського проекту по зрідженому газу), український ринок «Газпром» ізолює, буде використовувати його як частковий компенсатор втрат у ЄС», - підкреслив М.Гончар.

Нана Чорна (УНІАН)

УНІАН в Google News