Буре вугілля - назад у майбутнє...

Неефективне управління вугледобувними підприємствами, зношеність обладнання, відсутність підтримки галузі з боку держави практично призвели до припинення видобутку бурого вугілля. Однак висока ціна на російський газ змусила українську владу переглянути свої погляди на цей вид палива...

Неефективне управління вугледобувними підприємствами, зношення обладнання, відсутність підтримки галузі з боку держави практично призвели до припинення видобутку бурого вугілля (лігніту). Водночас, з минулого року стали з'являтися проекти, покликані відродити цей промисел, от тільки якось неоднозначно. Зокрема, у травні ц.р. Президент підписав Закон «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств», що дозволяє олігархічним структурам за відрядною ціною купувати найпривабливіші, але формально збиткові держшахти. Але говорити про відродження української буровугільної галузі поки що рано. Ситуація може прояснитися, коли вітчизняний бізнес за сприяння влади почне активно "освоювати" китайські гроші.

Проблеми і перспективи

Запаси бурого вугілля в Україні, за даними Міністерства енергетики та вугільної промисловості, можна оцінити у 6-8 млрд тонн. Вони в основному зосереджені в Дніпровському басейні. Пік освоєння родовища в Олександрії припав на 1960-70-і роки, обсяг видобутку в Кіровоградській області тоді доходив до 10 млн тонн на рік, з яких місцеві збагачувальні фабрики випускали до 4 млн. тонн вугільних брикетів. В середині 1990-х держава відмовилася дотувати буровугільне об'єднання, його інфраструктура почала руйнуватися. Пізніше в профільному міністерстві дійшли висновку, що активи держпідприємства «Бурвугілля», який об'єднує затоплений і практично вичерпаний вугільний розріз «Морозівський», брикетну фабрику «Байдаківська», Олександрійське районне енергоуправління і теплоцентраль № 1-2, підлягають ліквідації. А на розрізі «Костянтинівський» ДП «Олександріярозрізобуд» ще можна відновити видобуток.

Наразі, за даними спеціальної контрольної комісії ВР з питань приватизації, повністю знищено Байдаківську і Дмитрівську брикетні фабрики, а також ТЕЦ, розібрано і здано на металобрухт під'їзні залізничні шляхи. Розріз «Морозівський» повністю затоплено, він перетворився на кілометрове озеро. Ще якихось шість років тому там працювали машини, здатні за годину перевантажувати 5000 кубометрів породи - 800 повних КАМАЗів, зараз кар'єр став кладовищем екскаваторів.

Водночас, проблема з ціною російського газу, яку не можуть вирішити вже протягом двох років (хоча нинішня влада не розраховувала на такий поворот у відносинах з росіянами), призвела до того, що в паливному відомстві визнали раціональнішим переведення теплоцентралей з газу на вугілля. Це повинно дозволити заощаджувати близько 6 млрд. кубометрів газу в рік. Приступити до реалізації програми із заміщення міністерство сподівається в 2013 році. У зв'язку з цим Кабмін подав на розгляд Верховною Радою законопроект про вилучення з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, 13 українських ТЕЦ в Дніпропетровській, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та АР Крим. Переобладнати їх передбачають за допомогою приватних інвесторів - модернізувати потужності для роботи на водовугільному паливі, проклавши до існуючих ТЕЦ трубопроводи або побудувавши прямо на місці підготовчі станції. Істотну частину водовугільного палива можна було б отримати за рахунок дешевого бурого вугілля.

Китайська «допомога»

Модернізувати вуглепром влада вирішила за рахунок китайських кредитів. В Україні вже успішно реалізується низка спільних проектів з КНР в даній сфері. Зокрема, наприкінці березня ц.р. державне підприємство «Трест Олександріярозрізобуд» і компанія China Coal Technology & Engineering Group Corp. підписали рамкову угоду про співпрацю в реалізації проекту з видобутку і розробки бурого вугілля в Кіровоградській області, який оцінюється в 300 млн. доларів. Разом з тим, масштаб розрухи в найбільшому українському вугільному басейні набагато більший, ніж можуть собі уявити чиновники. Коментаря від міністерства з приводу просування китайських проектів УНІАН так і не дочекався.

За словами глави відомства Юрія Бойка, який є зараз основним лобістом буровугільної галузі, «це - перший в Україні проект, реалізація якого означає початок відродження в Україні видобутку бурого вугілля. Ми плануємо, що в результаті реалізації проекту річний видобуток бурого вугілля на «Костянтинівському» розрізі складе до 2,5 млн. тонн. Левова частина видобутого піде на виробництво електро- і теплової енергії на новій електростанції, потужність якої після введення в дію всіх енергоблоків повинна скласти 300 МВт».

Як відзначає Василь Терещенко, генеральний директор Енергетичної інвестиційної компанії (видобуток і продаж бурого вугілля), «основна проблема «Костянтинівського» розрізу в тому, що після зупинки видобутку не проводилося відкачування води, а оскільки видобуток бурого вугілля обводнюється за своєю природою, то кар'єр затопило. Рівень води досягає 35 метрів. Щоб її відкачати, необхідно 1,5-2 роки і кілька десятків мільйонів гривень (основною витратною статтею в даному випадку є електроенергія, в середньому вартість становить 3 грн/1 м3 води). Крім того, потрібніні кошти на відновлення інфраструктури - під'їзних та залізничних шляхів, електроліній, які повністю зруйновані. При розробці в минулому видобуток вівся «варварським способом» - розроблялися ділянки з найменшим коефіцієнтом розкриву, тобто, було порушено розкривні технології, що привело до необхідності проведення додаткових розкривних робіт».

«Таким чином, для досягнення проектної продуктивності в 2,4 млн. тонн на рік буде потрібно інвестування близько 500-550 млн. грн. А при збереженні продуктивності в 1,6 млн. тонн - 300-350 млн. грн. Крім технологічних проблем, у підприємства були проблеми зі збутом. Тоді вугілля в порівнянні з газом було в рази дорожче, відповідно, газ був головним енергоносієм. Крім значних інвестицій у відновлення видобутку копалин на цій ділянці, найперш, необхідно розібратися з формою власності підприємства, оскільки вона не визначена - розподільний акт не підписаний, розріз не знаходиться в чийсь власності », - зазначив Терещенко.

Гендиректор ЕІК підкреслив, що «China Coal є національною китайською корпорацією, що спеціалізується на інжинірингу, у неї великий досвід саме в питаннях технічного консультування. Китай на сьогоднішній день виступає дуже активним інвестором, який надає кредити не тільки таким країнам, як Україна, але і розвиненим країнам. Проте основною їхньою метою є збільшення експорту китайської продукції, в даному випадку, техніки. Вони переслідують свої комерційні цілі, і розвиток Україні їх цікавить в останню чергу».

*** У Черкаській області відновленням видобутку бурого вугілля займається Енергетична інвестиційна компанія. Мова йде про розробку Ватутінського розрізу, який володіє достатнім запасом сировини, виробництво бурого вугілля там зупинилося ще в 1998 році. Для відкачування води на новому Мокрокалігорському родовищі компанія вже встановила газогенераторну установку.

До речі, з Кабміну вже звучали заяви про створення водовугільного палива, нібито для економії близько 6 млрд. кубометрів газу в рік. За найскромнішими підрахунками, витрати на переобладнання однієї ТЕЦ потужністю від 20 МВт становлять до 200 млн дол (без урахування інфраструктури виробництва сировини, що потягне ще на таку ж суму). У країні працюють близько 40 теплоелектростанцій зазначеної потужності. Отже, плани уряду цілком могли народитися не з економії, а з перспектив того ж таки нового «китайського господаря» українського бурого вугілля.

Ще одному буровугільному проекту дала хід влада Харківської області. У грудні минулого року Харківська облдержадміністрація, НАН України та представники німецької компанії Schmidt підписали меморандум про готовність освоїти родовище бурого вугілля в селі Нова Дмитрівка (Барвінківський район), яке за часів СРСР вважалося безперспективним. Йдеться про 245 млн євро. Крім того, підприємство «Барвінок 3+», створене за участю німецького інвестора, нібито навіть готове відселити мешканців села.

Начальник управління паливно-енергетичного комплексу Харківської ОДА Василь Безязичний вважає, що ці гроші дозволять інвестору довести обсяг видобутку до 3 млн. тонн вугілля на рік і добувати його понад сто років. Адже запаси бурого "золота" в харківській глибинці оцінюються в 390 млн тонн.

За словами заступника голови Координаційної ради «Зеленого фронту» Олега Перегона, «будівництво кар'єра в безпосередній близькості відразу до двох заказників місцевого значення - Новодмитрівського і Чабанного - видається дуже сумнівним, місцеві жителі не підтримують проект. Це - унікальне місце «червонокнижних» видів флори і фауни. Крім того, буре вугілля даного родовища дуже низьке за якістю, що робить «ціну» його видобутку невиправдано дорогою. Всі докази підкреслюють тільки рекламно-приманливий характер таких заяв для залучення інвесторів та присипляння пильності громадськості. Навіть не вдаючись у проблеми подальшого використання бурого вугілля, стає зрозуміло, що енергетична проблема не тільки України, але й Харківської області, не може бути вирішена за рахунок розробки новодмитрівського родовища бурого вугілля не тільки в довгостроковій (до 100 років), а й у короткостроковій перспективі (до 10 років)».

І що не кажи, але в багатьох європейських країнах лігніт займає гідне місце в національних енергобалансах. Компанії, які видобувають буре вугілля в Україні, орієнтуються на внутрішні і зовнішні постачання в надії домогтися співвідношення 50/50. За оцінками експертів, незважаючи на істотне скорочення обсягів видобутку за останні роки вугільна промисловість нашої країни має значні перспективи для розвитку. А анонсовані проекти дозволяють говорити про спроби реанімувати буровугільний комплекс України. Отже, лігніт нам ще може довго і з користю служити, тим паче з урахуванням зростаючої ціни газу.

Леся Буценко (для УНІАН)

УНІАН в Google News