Марченко: Міністерства просять додаткові кошти, а коли запитуємо про цілі - відповідей немає / Фото УНІАН

Заступник міністра фінансів Сергій Марченко: Міністерства кажуть - дайте нам один додатковий мільярд і про все забудемо

Заступник міністра фінансів Сергій Марченко в інтерв’ю УНІАН розповів, як непросто сформувати збалансований бюджет, коли основні розпорядники не готові обґрунтувати потребу у коштах, а також про черговий транш МВФ і пропозиції Мінфіну щодо змін у сфері освіти.

Марченко: Міністерства просять додаткові кошти, а коли запитуємо про цілі - відповідей немає / Фото УНІАН

УНІАН зустрівся із Сергієм Марченко за неділю до 15 вересня - кінцевої дати подання проекту бюджету на розгляд Верховної Ради. Під час розмови заступник міністра фінансів відмовився називати будь-які показники майбутнього документу, аргументуючи це тим, що процес його доопрацювання відбувається безупинно і остаточні  цифри поки не відомі.

УНІАН потім знову намагався уточнити хоча б загальні показники прогнозу росту ВВП, інфляції тощо. Але навіть за кілька днів до дати подання документу у парламент від Мінфіну була отримана категорична відмова. Як підкреслили у відомстві - до оприлюднення документу чиновникам заборонено називати будь-які цифри.

Гройсман заявив, що проект бюджету до Верховної Ради буде передано урядом вчасно, не пізніше 15 вересня. Чи може повторитися технологія, коли подається до ВР «сирий» розпис держказни, а потім відразу відзивається для доопрацювання?

Зараз бюджет допрацьовується, остаточного варіанту поки немає. Але основні показники бюджету є. Як і було заявлено прем’єром, 15 вересня проект бюджету буде в парламенті. А питання – сирий документ чи ні - мені незрозуміле. Він буде внесений в тому пакеті, в якому має вноситись згідно із законом.

Щодо яких міністерств чи напрямків планується найсуттєвіше збільшення видатків у 2017 році?

Основні бюджетні пріоритети були озвучені прем'єр-міністром. Вони стосуються освіти, охорони здоров'я, оборони та безпеки,інфраструктури та підтримки АПК.

Зокрема, це - Дорожній фонд, 14 млрд грн з державного бюджету плюс кредитні кошти міжнародних фінансових організацій на суму близько 1 млрд дол., також передбачені кошти на створення Фонду енергоефективності, на сільське господарство – 5,5 млрд грн.

У бюджеті на 2017 рік на оборону та безпеку планували закласти 5% ВВП, але президент, заявив, що на армію Україна може направити не більше 3% ВВП. То яким буде показник?

На оборону і безпеку підуть до 5% ВВП. На саму оборону – 3%, як і було зазначено президентом. У цих межах ми й будемо балансувати.

Щодо бюджетних запитів - які з них Мінфін не зміг задовольнити в повному обсязі?

Жодному міністерству ми не задовольнили запит у повному обсязі. Це практично неможливо. Потрібно принаймні ще один бюджет. Але розумні компроміси знайдено.

Міністерства не аргументували свої запити тим, що без додаткового фінансування можуть бути зірвані реформи?

Аргументували. Аргументувати запит на додаткові кошти вони можуть багато чим. Але, коли ми запитуємо про цілі та результати, яких планують досягти, то тут відповідей немає, особливо щодо планів на трирічний період. Головне, що вони просять, – дайте нам на наступний рік плюс до суми минулого року. Це - все, що їх цікавить.

У меморандумі з Міжнародним валютним фондом прописано граничний дефіцит бюджету у 3,1% ВВП. Які можуть бути ризики, якщо ми не впишемося у ці рамки?

Ризик – зрив програми співробітництва з МВФ.

Але ж ми і так вже рік не отримуємо траншів від МВФ…

Наступний транш ми отримаємо, не сумнівайтесь.

Чим загрожує неотримання траншу?

Це дуже просто - якщо ми не отримаємо коштів від МВФ, то буде тиск на курс гривні. При цьому змінюються споживацькі настрої населення, зростає попит на валюту. Навіть з психологічної точки зору – це фактор. Другий фактор – підтримка резервів Нацбанку. Третій – прив’язка інших міжнародних кредитів до траншу МВФ.

Можна обійтися і без кредитів, але потрібно розуміти, що у нас не буде способів акумулювати валюту та підтримання курсу гривні. На даному етапі – це вимушений крок, тому що наші експортні надходження не покривають потреб у валюті.

Чи не є варіантом перевищити вказаний показник дефіциту, піти на більшу інфляцію, але влити гроші в економіку, щоб прискорити зростання виробництва, споживання, експорту? Це, зокрема, пропонують і деякі народні депутати…

Питання в тому, як стимулювати економіку? Якщо депутати пропонують підтримувати підприємства будь-якої форми власності за рахунок держбюджету, то ми противники цього. Щодо стимулювання попиту, то це можна зробити, збільшивши соціальні стандарти. Але потрібно розуміти, де осядуть ці кошти і що саме ми будемо стимулювати, враховуючи значну частку імпорту в економіці. Якщо ми дамо на ринок додаткову кількість грошей, то це буде стимулювати імпорт, а не підтримувати вітчизняне виробництво.

Я не впевнений, що ми готові запропонувати сьогодні достатню кількість товарів і послуг, щоб задовольнити внутрішній попит. Це - проблема. Вважаю, що підтримка довіри до гривні та цінова стабільність є більш критичним фактором, ніж уявне можливе зростання економіки.

Ключова ідея уряду і прем’єра – розвиток економіки через мінімізацію втручання держави в бізнес-середовище та забезпечення розвитку інфраструктури. Наприклад, акумулювати кошти Світового банку і направити їх на будівництво доріг. Це будуть інвестиції, і вони будуть вкладені в Україну, будуть задіяні вітчизняні виробники. Саме через такі механізми уряд бачить шлях до запуску економіки. Тобто, не тільки через соціальні стандарти, а саме через розвиток інфраструктури.

В Дорожній фонд мають йти надходження від акцизів на пальне, але кожного року вони витрачаються на щось інше. Чому?

Прив’язувати будь-які податки та збори до видатків, в тому числі на фінансування доріг, є некоректним з точки зору теорії державних фінансів, оскільки «Укравтодор» не має жодного відношення до адміністрування акцизного збору.

Існує іншій механізм – середньострокове бюджетне планування на 3 роки, як пропонує Мінфін. Якби його запровадили, то потреба у створенні цього чи будь-яких інших спецфондів відпала б. Все б фінансувалося через загальний фонд держбюджету.

Якби у нас було середньострокове бюджетне планування, то ми могли б сказати, що на дороги в наступному році виділяємо 14 млрд грн, через рік – 20 млрд грн, через два роки – 25 млрд грн. Цього було б достатньо, щоб зняти питання створення спецфонду з порядку денного.

Що заважає це зробити при плануванні бюджету на один рік?

По-перше, немає прогнозованості видатків на середньострокову перспективу. По-друге, немає можливості перенесення залишків невикористаних коштів. Ці питання чітко і до кінця не врегульовані в бюджетному кодексі. Якби наприкінці року всі розуміли, що гроші не заберуть, їх можна витратити в наступному році, то не було б необхідності їх витрачати в кінці року так, як це робиться сьогодні. Зараз, якщо ти не використав кошти у грудні, то у тебе кошти згорять. А міг би в січні використати їх, чи пізніше. Інша справа, шо такі перехідні залишки впливатимуть на дефіцит бюджету наступного року. В цьому і є проблема щодо неможливості запровадити такі елементи вже з наступного року.

Коли Україна буде до цього готова?

Це питання часу. Можливо, зараз ми ще не готові комплексно змінювати систему бюджетування. Але ми до цього йдемо, і міністр фінансів Олександр Данилюк, коли обійняв посаду, про це чітко заявив: основне завдання – запровадження середньострокового бюджетування і планування. Ми, зокрема, плануємо разом з бюджетом подати додатки - прогнозні показники на 2018-2019 роки.

Але ви не знаєте потреби у грошах інших міністерств на цей період. Ви за них спрогнозуєте?

Всі міністерства отримали бюджетні ліміти на три роки. Але, на жаль, головні розпорядники не готові зараз вести дискусію про видатки на 2018-2019 роки, вони нікому з міністерств зараз не цікаві. Ніхто з розпорядників не готовий говорити мовою якісних показників та результатів, які необхідно досягти, лише кількісних.

Всі кажуть - дайте нам один додатковий мільярд, і про все забудемо. Це якийсь ментальний злом, який потрібно поступово долати.

На даному етапі рівень відповідальності та зрілості ще не на досить високому рівні, щоб говорити про показники бюджету на 2019 рік, як це робиться в інших країнах. Але ми до цього прагнемо. Команда Мінфіну намагається це запроваджувати. Саме тому ми розписуємо ліміти по міністерствах не тільки на 2017, а й на 2018-2019 роки. Але питання в тому, як серйозне до цього відносяться інші міністерства.

Спочатку міністр фінансів взагалі хотів розписати середньострокові основні напрями бюджетної політики, але виявилося просто мало часу, щоб технічні параметри узгодити та подати документ до парламенту, аби показати депутатам основні напрями видатків та доходів, дискутувати з точки зору великих цифр.

Тобто, у травні-червні дискусія повинна бути не про додаткові 100 млн грн на той чи на інший напрямок, а про додаткові 10 млрд грн на медицину чи освіту. Ось такою повинна бути дискусія на рівні парламенту, коли не вирішуються конкретні точкові проблеми, а в першу чергу комплексно визначаються з пріоритетністю напрямів. Поки у нас виходить так, що в пріоритеті все.

Марченко: Жодному міністерству ми не задовольнили запит на фінансування у 2017 році

Для чого взагалі важливо зменшувати видатки держбюджету? Наприклад, щоб можна було зменшувати податки?

Питання фіскальної консолідації - дуже важливе. У нас частка ВВП, тобто сума коштів, яка перерозподіляється через бюджет, є суттєвою. Про це всі говорять. Ми маємо консолідуватися. В минулому році команда на чолі з тодішнім міністром фінансів Наталією Яресько зробила важливі кроки в цьому напрямку, суттєво зменшивши перерозподіл ВВП через бюджет.

Ми намагаємося діяти в тому ж руслі. Частину видатків намагаємося децентралізувати, передати повноваження на місця. Але дуже складно робити консолідацію в умовах військового конфлікту - коли 5% ВВП повинні йти на оборону, то маневр обмежений. Левова частка бюджету вже закріплена, і ми маємо це враховувати.

Ще одна сфера, де давно назріла реформа – освіта. Про пропозицію Мінфіну відмінити стипендії і безкоштовну магістратуру вже говорив і прем’єр, і президент у своєму посланні до парламенту. Що ж саме ви запропонували?

Давайте почнемо зі стипендій. Нам дорікають, що ми хочемо відмінити їх. Насправді Мінфін не формує стипендіальну політику, це прерогатива Міністерства освіти. Але річ у тім, що ми переглянули всі видатки на освіту і визначили ті з низ, які, на нашу думку, неефективні. Коли ми виписували ліміти для Міносвіти, то рекомендували звернути увагу на стипендії та магістратуру.

Мова не йде про скасування, а про те, в якій формі у нас функціонуватиме стипендія. Ми пропонуємо розділяти стипендіальний фонд на соціальні та академічні стипендії. Академічні повинні отримувати найкращі студенти. Ми порахували, що якщо б, наприклад, стипендію отримували 10% найкращих студентів, то її розмір може становитиблизько 1,5 прожиткових мінімумів.

Скільки зараз студентів отримують стипендію і який її розмір?

Сьогодні академічну стипендію отримують 70% студентів, котрі навчаються на бюджеті. Її розмір становить 825 грн для тих, у кого середній бал від 4 і вище, на 100 грн більше - у відмінників. А соціальну стипендію отримують лише 6% студентів.

Ми пропонуємо звузити коло тих, хто може отримувати академічну стипендію за успіхи у навчанні, і збільшити її розмір. У той же час ми вважаємо за доцільне суттєво розширити коло тих, хто може претендувати на соціальну стипендію.

Потрібно чітко визначити критерії, за якими діти з малозабезпечених сімей зможуть отримувати соціальну стипендію. Це може бути прив’язка до доходу на одного члена родини.

Що пропонуєте змінити відносно магістратури?

Мова також не йде про відміну безкоштовної магістратури. Питання стосується зміни структури державного замовлення. Як ви знаєте міністр фінансів, наприклад, мав зауваження та пропозиції до чинного державного замовлення на 2016-2017 роки. Зокрема, в частині пріоритетів держзамовлення в магістратурі по деяким спеціальностям.

Сьогодні держава занадто багато коштів вкладає в підготовку магістрів з гуманітарних наук. Наприклад, з економіки, юриспруденції, менеджменту. Ці спеціальності краще формувати на контрактній основі.

А от щодо медичних спеціальностей, то там взагалі такого поняття як магістратура немає. Ми прекрасно розуміємо, що там держзамовлення повинно залишитися. Ми готові обговорювати з Міносвіти ті пріоритетні спеціальності для держави, відносно яких потрібно залишати держзамовлення в магістратурі.

Ще одна незрозуміла для нас річ – заочна безкоштовна магістратура, яка є в держзамовленні на 2016-2017 роки. У мене питання - хіба у нас настільки багата держава, що може фінансувати заочну магістратуру, тобто платити гроші за навчання тих, хто й так вже працює? І подібних питань щодо структури держзамовлення виникає досить багато.

Як Міносвіти реагує на ваші пропозиції, ви ж фактично намагаєтеся виконувати їхню роботу?

Зауважу, що у Мінфіна немає повноважень змінювати щось в системі освіти. Але ми хочемо підвищити ефективність використання бюджетних коштів, і тому прагнемо вийти на дискусію і знайти спільне рішення.

Якби ми не підняли питання стипендій, то 70% студентів-бюджетників і надалі отримували б свої 825 грн - радянська «уравніловка» в чистому вигляді. А ми запропонували систему змінити, нас назвали ідіотами, кинули тортом, але тема зрушила з місця, дискусія в суспільстві та у владі запущена.

Так само було з профтехучилищами. Мій попередник, заступник міністра фінансів Роман Качур, ініціював передачу фінансування ПТУ до місцевих бюджетів. Можливо, це все було не до кінця прораховано і зроблено занадто швидко, але до цього ПТУ 25 років нікого не цікавили. А тепер, в 2016 році, всі заговорили про те, на якому рівні фінансувати ПТУ, як визначати пріоритетні спеціальності і як реформувати цю систему.

Систему освіти потрібно реформувати. У нас 80% випускників шкіл вступають до вищих навчальних закладів. Це просто неможливо в сучасному світі. Це називається - давайте дамо всім по диплому, щоб люди сиділи вдома, а гарного сантехніка не знайдеш. Хоча ні для кого не секрет, що робітничі професії на сьогодні пристойно оплачуються.

Ми не можемо стояти осторонь, якщо бачимо неефективне використання бюджетних коштів. Щодо університетів, то вони повинні конкурувати за кращих студентів. Держава повинна обирати певний відсоток кращих випускників і оплачувати (кредитувати) їм навчання у вузі за вибором. А вже учбові заклади хай думають, чим вони можуть зацікавити абітурієнтів. Не як зараз - ходити по високих кабінетах і домовлятися про держзамовлення.

Утримання вузів за рахунок держави - також дискусійне питання. Вищі навчальні заклади повинні бути автономними і мати різні джерела фінансування. Форма власності може бути комунальною чи державною, це - не важливо, важлива автономія у фінансуванні. І це - світова практика. Державу повинно цікавити лише те, щоб кращі випускники, яких вона вибере, могли обрати собі вуз, і туди направити фінансування на їх навчання. Держава не має думати про те, як зберегти і утримувати всю величезну кількість вузів, виплачувати зарплати, покривати комунальні платежі тощо.

Тобто, ви пропонуєте відійти від системи, коли фінансується мережа освітніх закладів. А як тоді розподіляти кошти на навчання?

Держава має визначити, що вищу освіту за бюджетні кошти отримує певна кількість випускників шкіл. Який їх відсоток – це питання дискусії та спроможності бюджету. Саме цим випускникам держава гарантує певну суму на навчання. Ти отримуєш це право, але можеш його втратити, якщо будеш погано навчатися. Абітурієнт підписує контракт з вузом, а держава перераховує учбовому закладу кошти.

Тобто, вузи отримуватимуть гроші лише за бюджетних студентів, а на своє існування?

Саме так. Решту коштів на існування можуть отримати від контрактників.

Запропоновані Мінфіном кроки дозволять зекономити бюджетні кошти, чи витрати залишаться такі ж самі, але якість послуг покращиться?

Нас весь час дорікають, що ми хочемо щось урізати. Але основне питання - як ті кошти, які є на сьогоднішній день, більш ефективно використовувати. Якщо створити таку мотивацію, то ефект економії буде шалений. Тоді потреба у нинішніх обсягах коштів відпаде. Або такі ж обсяги коштів дозволять підвищити якість послуг.

А можна урізати витрати, щоб стимулювати більш раціональне використання коштів зі сторони розпорядників?

Це так не працює. Якщо ми банально урізаємо, то всі спочатку наче погоджуються, а потім в середині року буде «бомба». Тоді доводиться кроїти бюджет, шукати вихід. Сьогодні ми не можемо банальним та бездумним урізанням насилувати бюджетну систему. Якщо є необхідність зменшити фінансування, то треба відразу пропонувати механізм, або починати дискусію, як це зробити.

У цьому році така «бомба» не передбачається, вистачить доходів?

Доходів завжди не вистачає.

Буде секвестр?

Секвестру не буде.

У дефіцит вкладемося?

Звичайно, вкладемося.

Дмитро Сидоренко (УНІАН)

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter