Володимир Лановий: “заначка” уряду становить 26 млрд. грн.

Кабмін розпоряджається державними запозиченими ресурсами, ніби мова йде про його власні кошти. Дії уряду досить логічні для менеджменту приватної корпорації, який робить на чорний день “заначку”, але неприпустимі для керівництва держави. Інтерв’ю УНІАН доктора економічних наук, президента Центру ринкових реформ Володимира Ланового

"Якщо говорити загалом про економічну ситуацію в країні, то зараз вона ніби спокійна, але всередині відбуваються такі процеси, які за рік можуть привести до катастрофічних наслідків. І невідомо, хто буде відповідати. Винних, як завжди, не буде"...

Інтерв’ю УНІАН доктора економічних наук, президента Центру ринкових реформ Володимира Ланового...

- Володимире Тимофійовичу, охарактеризуйте ситуацію з виконанням бюджету на цей рік?

Прибутки підприємств в 2010 році складуть приблизно 30 млрд. грн. Для порівняння - у передкризовий 2007 рік вони сягали 155 млрд. грн. Падіння прибутків та зниження купівельної спроможності населення призводять до зменшення надходжень до бюджету. Так, за три квартали 2010 р. держбюджет  недоотримав 10 млрд. грн. Плюс невиконання плану надходжень від приватизації (за 11 місяців п.р. план надходжень виконано трохи менше, ніж на 15% - ред.). Звичайно, що все це змусило уряд вдатися до великих запозичень - за три квартали вони досягли понад 100 млрд. грн., з них 58 млрд. грн. – внутрішні борги через розміщення облігацій, ПДВ-облігацій, рекапіталізацію банків, 42 млрд. грн. – зовнішні запозичення. Таким чином, зобов’язання уряду щодо бюджетних платежів виконуються за рахунок боргу. Так можна прожити один рік, максимум два, і ми вичерпаємо свій ліміт. Державний борг настільки великий, що ми не зможемо його обслуговувати. Через це, до речі, кредитори піднімуть процентні ставки.

- Тобто, основним питанням великих запозичень є проблемність їх подальшого обслуговування?

Не лише це. Звичайно, борги ростуть, збільшаться процентні ставки і в кінці кінців держава не зможе покривати свої видатки. Але ще однією величезною проблемою є те, що уряд частково бере кредити на дуже поганому внутрішньому ринку. Зокрема, загальний обсяг банківських депозитів за десять місяців 2010-го  склав 73 млрд. грн., 75% суми було вилучено до державного бюджету. Тобто, чистий приріст депозитів склав лише 10–15 млрд. грн. – надто мізерне джерело надходжень для кредитування приватного сектору. Таким чином, підприємства сьогодні фактично перебувають на голодному пайку. Така модель державних фінансів, яка спирається лише на боргові доходи, дуже небезпечна.

- Чи є альтернатива запозиченням?

У минулому році видатки бюджету склали 280 млрд. грн., у нинішньому - 330 млрд. грн. Якби економіка зростала, то тоді могла  б вестись мова про збільшення видаткової частини бюджету, але наразі економіка не зростає, фінанси у поганому стані, у підприємств прибутків немає. Всі країни роблять відповідні висновки – зменшують видатки. Але замість того, аби зменшити видатки, забезпечити надходження капіталу в виробництво, зокрема, віддавши гроші експортерам шляхом своєчасного повернення ПДВ, і тим самим стимулювати ріст виробництва, український уряд робить все навпаки.

- Говорячи про зменшення витратної частини, ми знову підходимо до питання, які саме статті скорочувати?

Бюджет, за яким зараз живе держава, надто витратний. Зокрема, будуються грандіозні транспортні об’єкти, а в ньому величезна діра. Я не думаю, що все це  пов’язано з підготовкою до Євро-2012. Наприклад, Дарницький шляхопровід (Дарницький залізнично-автомобільний міст – ред.), який ніби збудують через півтора роки. Кажуть, що це буде найдорожчий міст у світі. Якщо вдвічі скоротити державні закупівлі, можна зекономити величезні гроші. Той же міст збудувати не за 9,5 млрд., а за 5 млрд. грн. А те, що робиться зараз, називається закопати гроші в пісок, половину в усякому разі. Понад 7 млрд. грн. через Стабфонд надійшло на рекапіталізацію націоналізованих банків, хоча у США урядом вже продані всі пакети акцій банків, націоналізованих у кризовому 2008р. Теж саме стосується і виділення бюджетних кредитів приватним компаніям або банкроту «Нафтогазу України». Держава також дає держбанкам кожного року 2–3 млрд. грн. на поповнення статутного капіталу. Це - порушення правил конкуренції. Чому приватні банки не отримують на капіталізацію? На банківському ринку, як і на ринку зерна чи металу, всі мають бути рівні.

- У цьому контексті, як би Ви прокоментували фінансування державою “Національних проектів» під керівництвом Владислава Каськіва?

Виглядають як еклектичний набір ініціатив. Вони не випливають із цілісної стратегії. Таких проектів може бути ще тисяча. Сам їх вибір є закритим, незрозумілим і непрозорим. Знову без тендерів, навіть формальних. Знову отримаємо не новітні досягнення, а вчорашній день. Просто суміш державних і приватних програм і об’єктів, але президентський статус, очевидно, дає право на фінансування або гарантії за рахунок державних коштів. А це є порушенням законодавства. Можливий варіант, що фінансування не буде. Тоді отримаємо ще один архітектурний шедевр повітряних палаців.

- Отже виходить, що з однієї сторони маємо складну бюджетну ситуацію, а з іншої – грандіозне марнотратство державних коштів?

Фактично Кабінет міністрів розпоряджається державними запозиченими ресурсами, ніби мова йде про його власні кошти. Так, уряд сьогодні має зайвих 26 млрд. грн. і вони лежать вже другий місяць на рахунку в Держказначействі. Загалом, для покриття дефіциту бюджету потрібно 56–58 млрд. грн. Запозичено понад 100 млрд. грн., з них близько 22–23 млрд. грн. пішли на погашення зобов’язань по раніше взятим кредитам. Таким чином, у них залишилось біля 80 млрд.грн. для фінансування дефіциту. Тобто, зроблені надлишкові запозичення. За ці гроші платяться відсотки, але нікого це не турбує, вважається, що це - резерв головнокомандування. Очевидно, дані гроші є певною страховкою у разі непередбачуваних розрахунків за газ або при падінні надходжень у 2011 р. Цілком можливо, що ці мільярди не будуть використані. Дії уряду досить логічні для менеджменту приватної корпорації, який робить на чорний день заначку, але неприпустимі для керівництва держави.

- Як Ви оцінюєте останні дії уряду в сфері приватизації, у тому числі щодо оголошення конкурсу по «Укртелекому»?

- Сьогодні вкрай необхідна програма приватизації, в якій би були виписані певні системні підходи щодо підготовки та продажу державних об’єктів. Поки програми немає, і розуміння в потребі теж. І це дуже погано, оскільки в Україні почалася приватизація мережевих господарських комплексів - монополістів в тих, чи інших галузях економіки.

Мова, в першу чергу, йде про «Укртелеком». Очевидно, що його не можна продавати в одні руки. Як “бананова республіка” ми можемо це зробити і передати  підприємство одному власнику. Не виключено, що держава справді отримає більшу суму, ніж якби пакет для продажу роздробити на двадцять п’ять чи шість частин. Саме так в США за часів Рейгана єдину телефонну та телеграфну компанію розділили на шість корпорацій. А через два роки стали падати тарифи – почалась конкуренція. Ми повинні чітко розуміти, що питання продажу великих, мережевих держпідприємств, не лише «Укртелекому», але й комунальних, транспортних та енергетичних – створення або нестворення конкурентних ринків. У нашому випадку нові власники – монополісти у майбутньому через тарифну політику отримають нашим коштом надприбутки. Достатньо створити монополію і не треба ніяких технологій й інновацій.

Ще один приклад – «Дойче Телеком». Він продавався таким чином, що 2 млн. німців стали його власниками. «Брітіш Телеком» продавався пакетами розміром не більше 8% акцій різним, неафільованим між собою інвесторам. Жодний з них немає ніяких переваг. В наших же умовах, якщо «Укртелеком» купить один з діючих в Україні операторів мобільного зв’язку, він тоді захопить 70% ринку фіксованого зв’язку. Фактично, ми своїми руками створюємо монополіста. Ми можемо програти в продажі по сумі, але ми виграємо на десятки років вперед, коли цією приватизацією створимо конкурентні умови, тарифи будуть знижуватися і якісь зв’язку, обслуговування, комунікацій покращуватиметьсь. До того ж, 10 млрд. за таке підприємство – ніщо. Коли в Мексиці приватизовували подібне підприємство (у 1993р.), то за нього заплатили 14 млрд. доларів. Але повторюю – головне, що ми не отримуємо внаслідок цього продажу інвесторів, які б конкурували і модернізували нашу систему зв’язку.

В принципі, вся приватизація в Україні рухається внаслідок лобіювання та просування інтересів, насамперед, великого капіталу. Його представники виходять на уряд, пропонують свої умови. Маємо приклад – Одеський припортовий завод, 98% якого виставляли на продаж. Ніде в світі прибуткові об’єкти так не продають. «Газпром» продає по одному-два відсотки, і отримує за них мільярдні суми, які направляє на розвиток.

Тому ще раз наголошу - основною метою прийняття програми приватизації має стати затвердження таких підходів до продажу мережевих об’єктів, які б створювали конкурентні ринки у відповідних галузях.

- Чи можливий в Україні найближчим часом інвестиційний бум?

Є країни, які забезпечують доволі достойний приток іноземного капіталу, не створивши ринкових засад для функціонування економіки. В першу чергу, це – Казахстан, абсолютно авторитарна країна, в якій в той же час дуже чітко сформульовані умови роботи для іноземних інвесторів. І капітал йде в такі країни. Особливо, якщо там надприбутки – нафта, газ, рідкоземельні метали. Така економіка ніби формально збільшує надходження іноземного капіталу, але країна не стає ні технологічно більш розвинутою, ні економічно більш багатою, й матеріальний добробут населення не зростає. Фактично, це той же Радянський Союз – будувались величезні промислові об’єкти, а у населення не було найнеобхіднішого…

- Можливо, встановленню чітких умов гри для бізнесу і має слугувати розробка та прийняття різних регламентуючих документів, зокрема Податкового кодексу?

Наш Податковий кодекс мені дуже нагадав інструкції, якими керувались ОБХСС (отдел по борьбе с хищениями социалистической собственности Главного управления милиции НКВД СССР - ред.) та інші контролюючі органи в Радянському Союзі. Саме цими інструкціями послугувалася вже українська податкова інспекція після свого створення. І от тепер вони намагалися це легалізували у Податковому кодексі. Звичайно, такі норми – неприйнятні, тому що виписано не так, як має бути виписано в демократичній країні з свободами для бізнесу. Згідно до норм цивілізованого світу платник податку має такі ж права як і податківець. І не може бути ні планових, ні позапланових перевірок. Ні плану по штрафах, ні відкриття кримінальних справ самими митарями. Податкова міліція повинна бути виведена зі складу ПДА і стати над нею, як це є у країнах Європи і зроблено у Росії. Взаємовідносини ж у нас в Україні між податківцями та платниками податків дуже нагадують феодальні відносини. В той же час, діє просте правило - чим менше свобод, тим менше можливостей для економічного розвитку.

Якщо говорити загалом про економічну ситуацію в країні, то зараз вона ніби спокійна, але всередині відбуваються такі процеси, які за рік можуть привести до катастрофічних наслідків. І невідомо, хто буде відповідати – цей уряд каже, що попередники винні, а ми лише порядок наводимо, і наступний уряд казатиме  подібне. Винних, як завжди, не буде...

- Дякую за розмову.

Розмовляв Андрій Гарасим (УНІАН)

УНІАН в Google News