Нацбанк має намір монополізувати ринок безготівкових платежів

Законопроект НБУ щодо ринку електронних платежів, вважають експерти, не лише докорінно змінює всю галузь, але й може перешкодити подальшій інтеграції України в європейську і глобальну фінансові системи.

Національний банк України зробив чергову спробу встановити необмежений контроль над безготівковими розрахунками і платіжними системами на території України. Банківський регулятор підготував і має намір внести на розгляд Верховної Ради новий варіант закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо функціонування платіжних систем і розвитку безготівкових розрахунків)».

Варто відзначити, що індустрія вже понад два роки живе очікуванням чіткого й зрозумілого закону у сфері регулювання безготівкових платежів. Традиційно для України учасники ринку змушені сьогодні керуватися у своїй роботі безліччю резолюцій, актів і рекомендацій, у той самий час відбиваючись від хаотичних спроб законодавців нав’язати їм незрозумілі для них правила гри. У минулому однозначний спротив усіх ключових гравців, у тому числі великих банків, платіжних систем і бізнес-асоціацій, викликали горезвісні законопроекти 6465 и 6466. Обурення банківської спільноти легко пояснити:  окрім незрозумілого змісту, який передбачає монополізацію ринку одним постачальником послуг, учасників ринку обурив сам підхід до процесу розробки законопроектів – без обговорень і консультацій з представниками індустрії.

Втім, такий підхід – не прикре непорозуміння, а радше норма українського законотворчого процесу. Нинішній законопроект теж готувався без участі основних гравців ринку, зокрема представників провідних банків і платіжних систем, і публічно не обговорювався. Законопроект у його проміжній версії був опублікований на сайті НБУ, однак після формального збору побажань від гравців ринку, у зміст документа не було внесено жодних суттєвих коректив. При цьому і міжнародні платіжні системи, і представники банківської спільноти неодноразово заявляли про свою готовність співпрацювати з НБУ з метою розробки прогресивного законодавства для регулювання ринку безготівкових платежів. І, без сумніву, їхній досвід міг би принести користь. Виходячи хоча б із тих міркувань, що світова індустрія електронних  платежів успішно розвивається вже понад 50 років, тим часом як Україна, в якій частка безготівкових платежів складає близько 8%, стоїть лише на початку цього шляху. При цьому в нашій країні цей розвиток відбувається радше всупереч, ніж завдяки підтримці регуляторів, і всі успіхи, якими ринок може сьогодні похвалитися, є результатом зусиль саме міжнародних платіжних систем і комерційних банків, які продовжують інвестувати в галузь, її інфраструктуру, і фінансову грамотність власників карток.

Законопроект рясніє формулюваннями типу «відповідно до встановлених правил», «має право встановлювати вимоги», причому про які саме правила йде мова і які вимоги можуть встановлюватися – так і залишається нерозкритою таємницею. Зокрема окремі ключові норми запропонованого документа, а саме право НБУ встановлювати вимоги до платіжних систем або норма про кліринг і маршрутизацію транзакцій, є вкрай непрозорими, й існує небезпека надто широкої їх інтерпретації.  Фактично регулятор закладає в закон карт-бланш для будь-яких своїх подальших ініціатив, не бажаючи навіть обговорювати деталі з членами Парламенту, який прийматиме законопроект. Закріплення на законодавчому рівні таких важливих положень у зазначених формулюваннях означає, що українські банки і платіжні системи будуть змушені працювати в умовах правил, що постійно змінюються, і не зможуть планувати свою діяльність навіть у середньостроковій перспективі. Подібні норми роблять законопроект надзвичайно вразливим до зловживань в інтересах окремих гравців і фактично створюють умови для встановлення певних преференцій для них, а також штучного обмеження конкуренції на ринку. Більше того, законопроект у його теперішній редакції практично перетворює НБУ на головного гравця – а не регулятора – українського ринку безготівкових платежів, впроваджуючи серйозні обмеження конкуренції. Існує практично стовідсоткова вірогідність того, що наслідком його прийняття стане встановлення непрозорої чиновницької монополії.

З огляду на все вищесказане, стає очевидно: закон у його чинній редакції якнайкраще ілюструє відому приказку «закон, як дишло – як повернеш, так і вийшло». Таким чином, постає питання: в чиїх інтересах буде застосовуватися цей закон. На жаль, явно не в інтересах українських банків і простих споживачів – адже всім зрозуміло, що відсутність конкуренції завжди веде до обмеження набору продуктів і послуг для споживачів, зниження конкурентоспроможності українських банків як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках фінансових послуг, уповільнення темпів впровадження інновацій і скорочення обсягу інвестицій у галузь.

Деякі галузеві експерти, зокрема аналітики Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігоря Бураковського і юридичної фірми Baker & McKenzie, вважають, що в разі прийняття цього законопроекту в його нинішній редакції такі міжнародні платіжні системи, як Visa і MasterCard будуть змушені переглянути свій підхід до українського ринку, і не виключено, що можуть піти з нього, повністю або частково. І це не дивно – на жаль, вітчизняний бізнес уже якось звик працювати наосліп через відсутність чітких правил гри, але міжнародні гравці навряд чи будуть миритися з такими стандартами.

Наслідки такого кроку для економіки України неможливо передбачити, але навіть світова фінансова криза може поблякнути на цьому тлі. Упродовж 15 років міжнародні платіжні системи і банки докладають чималих зусиль й інвестують значні кошти в розвиток українського ринку електронних платежів в інтересах його учасників (банків, споживачів, торговельно-сервісних підприємств). І всі ці зусилля не йдуть на марне. На сьогоднішній день спостерігається стабільний розвиток ринку електронних платежів як за кількістю платіжних карток і зростанням обсягів платежів, так і за показниками розвитку платіжної інфраструктури нашої країни. Українські банки у співробітництві з міжнародними платіжними системами впроваджують для споживачів в Україні інноваційні, подекуди навіть сучасніші, ніж на Заході, продукти та послуги. Але 8% обсягу безготівкових платежів – це, з одного боку, показник потенціалу українського ринку електронних платежів, а з іншого – абсолютно чіткий сигнал усім і, в першу чергу, регулятору, про те, як багато ще належить зробити індустрії, щоб повною мірою розкрити цей потенціал. І закручування гайок, без сумніву, цьому не сприятиме.

Ще одне закономірне запитання, на яке бізнес уже зневірився отримати відповідь, стосується платежів і джерел фінансування ініціатив регулятора. Переформатування і переділ сфери платежів, що їх пропонує НБУ у своєму законопроекті, вимагає значних інвестицій і може зашкодити послідовному розвиткові ринку, вважають найбільші його гравці. Розробники законопроекту не надали учасникам ринку жодних розрахунків вартості і строків впровадження запропонованих змін, а також інформації про джерела фінансування й оцінку економічної ефективності запропонованих ініціатив для банків і власників карток. Очевидно, вони розраховували на те, що платіжні системи й великі банки будуть «змушені співпрацювати» і зрештою погодяться інвестувати в проекти Нацбанку. Однак це не дуже схоже на стимулювання інвестицій – швидше, на їх вимагання.

Окрім ризику остаточної втрати Україною своєї репутації з точки зору її привабливості для іноземних інвесторів (а на сьогоднішній день цей показник впав до рекордно низького рівня: Україна зайняла 152 місце з 183 у рейтингу «Ведення бізнесу 2012: ведення бізнесу у більш прозорому світі (Doing Business 2012))», переважно через побоювання інвесторів потрапити під жорсткий адміністративний прес та суттєву невизначеність), обмеження конкуренції на національному ринку електронних платежів і ймовірний вихід з ринку міжнародних платіжних систем, загрожують численними негативними наслідками для власників банківських карток, комерційних банків і розвитку національної платіжної інфраструктури в цілому. Мова йде про скорочення обсягів безготівкових розрахунків, незахищеність українських споживачів від шахрайства, зростання вартості послуг й обмеження конкуренції на ринку. І, на жаль, цей згубний для українського фінансового сектора процес, уже розпочався. Зокрема, в іноземних банків виникає все менше бажання працювати в Україні: згортається кредитування, закриваються філії, а частина банків узагалі йде з ринку або відмовляється від цілих сегментів бізнесу, передусім це стосується роздрібного бізнесу. На щастя, у світі ще є країни з більш сприятливим, ніж в Україні, інвестиційним кліматом. І те, що сьогодні бізнес коректно називає «переглядом напрямків роботи», ризикує стати втечею міжнародних компаній з країни.

Інакше кажучи, запропонований законопроект не лише докорінно змінює всю галузь електронних платежів, але й потенційно здатний перешкодити подальшій інтеграції України в європейську і глобальну фінансові системи.

У контексті всього вищесказаного пригадується недавня звістка про те, що Швеція планує повністю відмовитися від використання готівки. При цьому частка готівкових коштів у шведській економіці складає лише 3% у порівнянні, скажімо, з 7% у США і 9% в Євросоюзі.  Стає сумно від того, що молодий український ринок можуть на довгі роки відкинути назад у розвитку чиїсь нерозумні законодавчі амбіції та особисті інтереси.

Олександр Сергеєв

УНІАН в Google News