Стратегія Росії - агресивне поглинання в Україні всього найважливішого / telegraf.com.ua

Чим небезпечні для України російські олігархи

15:25, 05.06.2014
7 хв.

Російські олігархи завжди прагнули проковтнути українську промисловість. І в більшості випадків це їм вдавалося. Адже так історично склалося, що чорна металургія та хімпром залежні від російських енергоносіїв, важке машинобудування - від російських споживачів, а транспортування природного газу та збут продуктів кінцевої нафтопереробки завжди приносили надто значні кошти, щоб втриматись від контролю росіян на території України.

З приходом Володимира Путіна в Кремль поступово було «демонтовано» єльцинську політику «вставати зранку та думати про те, що ти зробив для України» на стратегію агресивного поглинання всього важливого для Росії. Просування державних та приватних монополістів на український ринок ставало характерною рисою нової  політики. Саме так в Україну увійшли російські нафтові корпорації (ТНК, Lukoil), що викупили провідні НПЗ та обіцяли модернізувати виробництво. Втім, такий лобізм мав негативні риси, що передбачали можливість ліквідації підприємств у разі прийняття відповідного рішення у Кремлі. Зокрема, Лисичанський та Одеський НПЗ наразі не працюють, що означає для України неможливість забезпечити власні потреби у нафтопродуктах. 

Інша стратегія – купувати все, що «ворушиться». На початку 2000-их в Києві вишукувалася черга з російських бізнесменів, бажаючих придбати які завгодно українські підприємства на суму 50 млн доларів кожен. Такі покупки давали їм змогу отримати перепустку для доступу через Кремль до «розпилу» російського бюджету.

Загалом, було відпрацьовано два варіанти поводження з майном в Україні: контроль успішних українських підприємств з перспективою переміщення виробництва в Росію, або  за умови неможливості поглинання - їхня ліквідація.

Відео дня

Янукович на роздачі

Найбільшого розмаху така путінська політика набула при Януковичі. Серед озвучених планів варто згадати «злиття» під Росію таких стратегічних для вітчизняної промисловості підприємств, як світовий лідер з вантажного літакобудування «Антонов», виробник енергетичних машин «Турбоатом», або ж вітчизняні суднобудівні верфі.

Наприклад, підписані у 2010 році так звані «Харківські угоди» стосувалися не тільки російського флоту та ціни на газ. Додатково передбачалося створення єдиного підприємства російською компанією «Об’єднана авіабудівельна корпорація» (далі – ОАК) та АНТК «Антонов». Проте, як тільки відповідне злиття стало неможливим, російська сторона «забула» про всі інші попередні домовленості та проекти. Зокрема, РФ замість вже готового Ан-148 почала вкладати кошти у виробництво літака такого ж класу SSJ-100, погрожувати самостійним випуском легендарних «Русланів» без ліцензії та постійно переривати спільну роботу над військово-транспортним літаком Ан-70.

Характерним є те, що відповідна модель поведінки - не певне ноу-хау, а довготривала стратегія. Зокрема, колишній заступник міністра промислової політики Володимир Рижов наводить приклад з власного досвіду: «Із російським міністром Віктором Христенком було домовлено роздрібнити ДП «Антонов» на кілька підприємств, зокрема, вичленувати авіатранспортну компанію. Після чого взяти в російському банку кредит під заставу літаків нашої авіатранспортної компанії. Йшлося десь про 7 млрд рублів». Результатом такої оборудки, на його думку, мав стати викуп російським банком наших літаків. При цьому фінансова спроможність підприємства, що забезпечується здебільшого за допомогою ДП «Авіалінії Антонова», була б повністю підірвана. Фактично, це призвело б до банкрутства «Антонова».

Останні події

Подібну практику намагалися за останні місяці запровадити й щодо харківського «Турбоатому». Загроза рейдерського захоплення у березні 2014 року змусила керівництво підприємства звернутися за допомогою до прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. Хоча офіційні коментарі відсутні, проте народний депутат Микола Рудьковський заявив, що в захопленні може бути зацікавлена Росія. "Якщо "Силові машини" (російська компанія, що офіційно володіє близько 5% «Турбоатому», а ще 15%, за даними деяких ЗМІ, контролюються нею ж через російського бізнесмена Костянтина Григоришина – авт.) не здатні зробити обладнання для гідроелектростанцій, щоб там не було вибуху та загибелі людей, то, звичайно, їм необхідне ваше конструкторське бюро, ваші напрацювання, ваші знання, ваші мізки для того, щоб усі розробки вивезти звідси, перевезти до Росії і зробити там виробництво заготівок", - зазначив нардеп.

На жаль, такі приклади ілюструють позицію Російської Федерації щодо перспективних галузей вітчизняної економіки, які росіяни з тих чи інших причин не спромоглися поглинути. Не менш вражаючим постає рішення російського Трансмашхолдингу, про яке повідомив перший заступник генерального директора Укрзалізниці Максим Бланк. Відповідно до нього, у найближчий час виробництво «Луганськтепловозу» буде перенесено до Брянську, що означає для місцевих жителів втрату роботи, а для України – позбавлення єдиного виробника магістральних тепловозів.

Загрозлива ситуація складається не лише з «Турбоатомом», але й з атомним сектором української економіки в цілому: відсутність досягнень у реалізації спільного проекту з «Росатомом» щодо будівництва заводу із виробництва ядерного палива, паралельні спроби дискредитації альтернативного постачальника зі США - Westinghouse, репетування окремих проросійських політиків та заангажованих громадських організацій навколо будівництва в Чорнобильській зоні сховища зі зберігання відпрацьованого ядерного палива. Все це наштовхує на думку щодо узгоджених ще з середини 2000-них років дій з боку ворогів енергетичної незалежності України.

З воєнними діями на сході України посилився тиск не лише на енергетичну політику України, але й на окремі підприємства атомпрому. Так, минулого тижня окремими українськими ЗМІ було інспіровано скандал навколо закупівлі продукції вітчизняного лідера атомного приладобудування - сєверодонецького «Імпульсу» Національною енергогенеруючою компанією «Енергоатом». З одного боку, замовники скандалу спробували дискредитувати компанію, що відновила проекти, спрямовані на забезпечення енергетичної безпеки і незалежності України, а з іншого – спаплюжити імідж вітчизняного наукоємного підприємства, яке створює неабияку конкуренцію російським виробникам АСУ ТП. Аналогічні приклади поширені не лише навколо виробників технологічної продукції для АЕС, але й науково-технічних, проектних організацій тощо.

Таким чином, путінська стратегія з економічної експансії в Україні доволі успішно продовжується, незважаючи на військові дії в східних областях. І робиться це руками та голосом як політиків, що є знаними провайдерами думок Кремля в Україні, так і завдяки нерозбірливості та байдужості вітчизняних ЗМІ. Як-то кажуть, з такими друзями нам і ворог непотрібний.

Петро Болотних

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся