Завод “Арсенал” - ще одна жертва держуправління

Завод “Арсенал” - ще одна жертва держуправління

Подейкують, що головна причина ліквідації - 20 га землі у центрі Києва, які вже запримітили деякі впливові забудовники...

Одне з найстаріших підприємств оборонний-промислового комплексу України – київський завод “Арсенал” – припинило своє існування як окреме держпідприємство. Звичайно, керівництво Національного космічного агентства України, у віданні якого знаходився завод, намагається пом`якшити ситуацію, заявляючи про те, що ліквідації як такої не було, а було лише об’єднання заводу “Арсенал” з однойменним конструкторським бюро. У НКАУ переконані, що тільки таким шляхом можна врятувати унікальний виробничий комплекс, що опинився на межі знищення через колишнє керівництво заводу. Прямо протилежну думку висловлює значна частина колективу колишнього ДП “Арсенал”, зокрема, профком підприємства. Вони упевнені, що ліквідація заводу приведе до масових звільнень. При цьому основною причиною ліквідації “Арсеналу” багато заводчан вважають намір Кабміну передати під комерційну забудову більше 20 га території підприємства у центрі Києва. Але конфлікт частини трудового колективу «Арсеналу» із НКАУ та Кабміном – це лише частина величезної проблеми. І до своєї ліквідації, і після об`єднання з конструкторським бюро «Арсенал» знаходився і знаходиться у державній власності. Отже той хаос, який виник на підприємстві і привів до його «смерті», повністю на совісті держчиновників, зобов`язаних забезпечити ефективне управління державними активами.

Знали, та мовчали?

Нагадаємо, згідно з розпорядженням Кабміну від 10 квітня 2009 року, держпідприємство «Завод «Арсенал» реорганізується шляхом приєднання його до Казенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал», перейменованого з КП «Центральне конструкторське бюро «Арсенал». Процедура приєднання заводу «Арсенал» до КП СПС «Арсенал» завершилася 24 листопада цього року. Рішенню передувало беззаконня, яке більше трьох років відбувалося на «Арсеналі», фактично під носом у НКАУ. За останні декілька років з’явилося чимало публікацій, у яких детально розповідалося про схеми, що застосовувалися екс-директором заводу Ігорем Волощуком, для відчуження площ “Арсеналу” і подальшої передачі їх комерційним структурам. Засновником цих структур, природно, був сам Волощук. Тому тим, хто хоче детально ознайомитися з історією розтягання площ заводу, не важко знайти відповідну інформацію, ввівши в будь-якому пошуковику слова “Арсенал” і “Волощук”. Природно, про це не могли не знати у НКАУ, в підпорядкування якому завод “Арсенал” передали ще у квітні 2004 року. Коли врятувати порятунком для заводу стала виключно його ліквідація, Агентство демонструє повну обізнаність про діяльність І.Волощука. Як відзначив недавно на прес-конференції заступник генерального директора НКАУ Віктор Кривенко, за той час, коли “Арсенал” очолював І.Волощук, завод позбувся близько 100 тис. кв. м своїх виробничих площ. Крім того, за даними заступника гендиректора НКАУ, за період з 2005 по 2009 роки борги підприємства виросли з 10 млн. грн. до 145 млн. грн. «Чисельність колективу заводу за цей період скоротилася з 4,5 тисяч чоловік у 2005 році до 1,4 тисяч чоловік в 2009 році, з яких реально займалися роботою близько 500 чоловік», – уточнив представник НКАУ.

За словами генерального директора КП СПС “Арсенал” Миколи Лихоліта , у процесі неорганізованого переміщення цехів № 5 і № 8, з проданого Волощуком корпусу №4 “Арсеналу”, серйозно постраждав оптичний цех підприємства. При цьому повністю знищено законсервований цех гірометрії. Важко переоцінити збиток, завданий у результаті підприємству, основною спеціалізацією якого є виробництво оптико-електронних приладів для космічної техніки, нашлемних систем цілевизначення, оптичних головок самонаведення, блоків датчиків навігаційного комплексу і систем управління вогнем бронетехніки. Тут, знову-таки, виникає питання – куди дивилися керівники НКАУ, коли на підвідомчому підприємстві, що має стратегічне значення для країни, фактично знищувалося основне виробництво? У принципі, йдеться про питання, які безпосередньо стосуються національної безпеки. Щоправда, в Україні такі гучні терміни як національна безпека настільки “затягали” політики, що вони втратили своє пряме значення. Але чому ж усе-таки цілих три роки ніхто не намагався притягнути до відповідальності пана Волощука? Відповідь може бути тільки одна: колишній гендиректор «Ансенала» був і залишається під прикриттям вельми впливових сил. Здогадатися, яких саме, зовсім не важко, оскільки велика частина площ була відчужена у заводу під час перебування на посту прем`єр-міністра України Віктора Януковича, а безпосередню участь в самому процесі брали члени Партії Регіонів. Природно, що скандал навколо діяльності Волощука розгорівся відразу після повернення в прем`єрське крісло Юлії Тимошенко, яка тут же спробувала використати його для досягнення власної мети. Зокрема, для зняття з посади глави ФДМУ Валентини Семенюк.

Де було СБУ?

Добре було би, аби в історію з “Арсеналом” втрутилися не тільки правоохоронні органи, а Служба безпеки України, адже, як не крути, йдеться про оборонне підприємство. До честі СБУ варто відзначити, що вона зацікавилася діяльністю Волощука ще в 2007 році. Як повідомляли тоді ЗМІ, 23 листопада 2007 року в адресу голови Фонду держмайна України Валентини Семенюк з СБУ надійшов лист.

У ньому повідомлялося, що за даними Служби безпеки, на заводі “Арсенал” склалися умови для завдання шкоди економічним інтересам держави – через відчуження у підприємства об`єктів нерухомості загальною вартістю 121 млн. грн. Здавалося б, що у розкрадачів держмайна не залишилося ані найменших шансів реалізувати свої злочинні схеми, якщо за них узялися СБУ і ФДМУ. Та, як це зазвичай буває, якщо в справі фігурують серйозні люди і великі гроші, будь-яке питання можна вирішити тихо і мирно. Наступні події в історії “Арсеналу” наштовхують на думку, що саме так і сталося.

Головки самонаведення, що «самопродаються»...

Земля землею, а виробництво усе ж важливіше. Для країни, принаймні. Зрозуміло, що оборонні підприємства за часів СРСР були завантажені замовленнями у десять, якщо не у стократ більше, ніж сьогодні. То, може, для оптимізації роботи «Арсеналу» йому справді не потрібні були зайві території, робота могла б кипіти й на тих територіях, що залишилися?

Ось яскравий приклад організації «ефективної» роботи оборонного підприємства від «Арсеналу». Ще у липні цього року головний інженер ДП «Арсенал» Іван Моспан повідомив журналістам, що значна частина боргів підприємства сформувалася у результаті відмови Росії від закупки головок самонаведення до ракет Р-73, виготовлених на заводі. За його словами, завод «Арсенал» вклав значну частину власних оборотних коштів у виробництво головок наведення для ракет Р-73. «Роботи виконувалися за замовленням «Укрспецекспорту», але головки так і не були викуплені у підприємства. Зараз вся ця продукція зависла на складі», - констатував І.Моспан.

Тут же дав свої пояснення голова комісії з припинення діяльності юридичної особи ДП «Арсенал» Анатолій Лисенко . Він переконаний: у тому, що головки самонаведення були випущені у надмірній кількості, «Укрспецекспорт» не винен.

«У договорі з російською стороною на постачання комплектуючих було чітко сказано, що купувати головки вона буде, коли зможе, і стільки, скільки зможе. Завод чудово знав про це. Але тут я завод не засуджую – робили, сподіваючись, а раптом викуплять. У 2007 році купили дуже велику партію цієї продукції, наступного року менше, а цьогоріч – практично нічого, – сказав А.Лисенко і додав: – Завод виготовляв головки наведення для авіаційних ракет на власний страх і ризик».

Як вам такі одкровення? Прямо таки країна неляканих, самі знаєте кого. Виходить, що гендиректор оборонного держпідприємства одноосібно ухвалює рішення виготовляти комплектуючі до авіаційних ракет, і ніхто з вищого керівництва про це не знає. Такий рівень контролю цілком прийнятний на фабриці фейєрверків, й аж ніяк не на підприємстві, яке виробляє дорогі елементи високоточної зброї.

Не кращі справи на «Арсеналі» й у сфері виробництва продукції цивільного призначення. Як повідомив заступник гендиректора НКАУ Віктор Кривенко, за даними колишнього керівництва «Арсеналу», до середини 2009 року на підприємстві накопичилося незакінченого виробництва на 78 млн. грн. «Це означає, що є якась продукція, яку залишилося трішки доробити, і з її реалізації можна буде виручити 78 млн. грн. Та коли ми провели інвентаризацію, то незавершеної продукції виявилося лише на 15 млн. грн. Це газові лічильники, комплектуючі виробів спецпризначення, вартість яких була завищена у 10-15 разів, порівняно з реальною ціною», - відзначив представник НКАУ.

2 грудня гендиректор КП СПС “Арсенал” Микола Лихоліт повідомив, що “та ліквідна продукція спеціального призначення, яка знаходилася на складах підприємства, була реалізована, і сьогодні підприємство продовжує виробництво цієї продукції”. Тобто, ситуація на колишньому ДП “Арсенал” начебто стабілізувалася.

Хроніка оголошеного вбивства

Історія з заводом “Арсенал” дуже нагадує сюжет знаменитого твору Габріеля Гарсія Маркеса “Хроніка оголошеної смерті”. У повісті Маркеса мешканці невеликого латиноамериканського містечка наперед знали про те, що один з городян вирішив убити іншого, але фактично нічого не зробили, щоби запобігти цьому вбивству. Звичайно, твір геніального автора не порівняти з нашими реаліями за напруженим сюжетом і філософською глибиною. Проте, суть залишається та сама – усі все знали, однак нічого не зробили для того, аби запобігти знищенню заводу.


Не можна заперечувати, що сьогодні ситуація на колишньому заводі “Арсенал” дещо покращилася. Як заявив 2 грудня заступник гендиректора НКАУ Віктор Кривенко, завдяки реорганізації "Арсенал" отримав статус "казенного підприємства" й увійшов до списку об`єктів держмайна, яке за жодних умов не може бути приватизоване і майно якого не можу відчуджуватися. "Усі заяви про те, що "Арсенал" об`єднали, аби забрати землю в центрі Києва, є політичними спекуляціями», - підкреслив Кривенко і додав: "Близько 1/3 виробничих площ заводу знаходяться у спорах на тій чи іншій стадії. Для полегшення процедури повернення відчужених виробничих приміщень у державну власність направлені заяви у Генпрокуратуру". Є надія, що старе підприємство ОПК України дійсно вийде з кризи. Значно менше надій на те, що КП СПС «Арсенал», як правонаступник заводу «Арсенал», зможе повернути собі хоча б частину втрачених корпусів. Зберігається і високий ризик того, що територія підприємства залишатиметься під прицілом рейдерів, особливо якщо активність на столичному ринку землі почне відновлюватися. Але найголовніше питання полягає у тому, чи відповість хтось за доведення «Арсеналу» до банкрутства і за відчужену у заводу нерухомість? Цього року змінилося керівництво НКАУ, був призначений новий глава СБУ, ФДМУ взагалі наразі не має керівника, ним керує в.о. Усі ці люди можуть цілком обґрунтовано заявити, що не мають до історії з «Арсеналом» ані найменшого стосунку, в вимушені розгрібати проблеми, створені їх попередниками. У справі «Арсеналу» існує також маса фігурантів, прізвища яких не можна називати без ризику “заробити” на судові позови, проте вкотре повторимо: усі, кому слід знати, чудово поінформовані, хто і за що відповідає.

Залишається колишній гендиректор заводу, проте, враховуючи мінливу політичну кон`юнктуру в країні і майбутні вибори, він, швидше за все, вийде сухим з води. Більше того, схоже, вже вийшов. На такий висновок наштовхує інформація про те, що у самий розпал скандалу на підприємстві Волощуку вдається відсудити частину площ “Арсеналу”. 27 липня 2009 року Київський апеляційний суд визнав за структурами Ігоря Волощука і його бізнес-партнера право власності на 16 тис. кв. м площ заводу.

Було би не так страшно, якби “Арсенал” був винятком, а не правилом. Та лише цього року його долю повторив київський авіазавод “Авіант”, доведений колишнім керівництвом до коматозного стану, а згодом об’єднаний з АНТК ім. Антонова. І ніхто за це не відповів. Повна безкарність держчиновників, які назначаються на свої посади квотами певних політичних сил, гарантує повторення подібних історій і майбутньому. Держава раз по раз доводить свою неспроможність забезпечити замовленнями підприємства ОПК і захистити цілісність їхнього виробничого комплексу від рейдерів. А це знову підштовхує до думки про те, що у приватній власності тому ж “Арсеналу” було би не гірше, аніж у державній, а, може, навіть краще. Та хто ж візьме на себе відповідальність виставляти на приватизацію підприємство, що має стратегічне значення для держави? Утім, давно зрозуміло, що воно стратегічно важливе для усіляких торбохватів, які сидять на бюджетних коштах, чи для тих, хто зацікавлений приватизувати його шматками і якомога дешевше.

Антон Лосєв (УНІАН)

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter