Чи врятують депресивні регіони індустріальні парки?

Україна та Угорщина мають намір створити на спільному кордоні індустріальний парк. Щоправда, на шляху до втілення цілі традиційні українські біди: недосконала чи повністю відсутня законодавча база та політична лихоманка…

Україна та Угорщина мають намір створити на спільному кордоні індустріальний парк. Як зазначалось на міжнародній конференції на цю тему, обидві сторони заявляють, що надзвичайно зацікавлені у реалізації проекту, насамперед тому, що два сусідні регіони (Закарпаття та Саболч-Сатмар-Березька область) є депресивними в економічному плані, через це мають високі показники безробіття. Якщо проект вдасться, його досвід поширять по всій Україні. Щоправда, на шляху до втілення грандіозної цілі – традиційні українські біди: недосконала чи повністю відсутня законодавча база та політична лихоманка…

Нове – добре забуте старе?

Про індустріальні, або промислові парки, в Україні говорять тим частіше, чим в глибшу економічну яму держава скочується. На такі проекти покладають великі надії, бо в їхніх рамках можна залучити до задіяного регіону потужні підприємства, передові технології, що дасть нові робочі місця та значні надходження до бюджетів.

Що ж воно таке індустріальний (або промисловий) парк? Це - спеціальна територія площею від кількох до кількасот гектарів у межах однієї територіально-адміністративної одиниці, що виділена для промислового розвитку. Такі парки мають розвинуту інфраструктуру та забезпечують контроль виробництва та впливу на навколишнє середовище. Промислові парки часто створюються навколо портів, аеропортів, залізничних вузлів, що дозволяє зменшити транспортні витрати. Нерідко підприємствам, що працюють в парках, держава надає певні пільги.

Промислові комплекси, що поєднують складські, виробничі, офісні та соціально-побутові приміщення, досить поширені у світі: тільки в Німеччині функціонує понад 200 технопарків, в США - понад 400 (технопарк – те ж саме, що й промисловий парк, лише з залученням науково-дослідної складової). Останні десятиліття техно- та індустріальні парки активно розвивалися у країнах азіатського регіону, Східної Європи та у Прибалтиці.

Усі ці розмови про індустріальні парки до болю нагадують щось знайоме, а саме -  спеціальні економічні зони та території приоритетного розвитку, які свого часу, понад десятиліття тому, були засновані в Україні. Слід відзначити, що ЗПР створюються у районах з вкрай тяжкою соціально-економічною ситуацією, вони є по суті інструментом виживання регіону, за рахунок надання пільг уряд сподівається залучити необхідні кошти для здійснення невідкладних стабілізаційних заходів. Окрім Закарпаття та низки районів Донецької області подібна ситуація зараз склалась в окремих районах Луганщини, Волинської та Кіровоградської областей. У 1999 році на виконання президентського указу терміном на 30 років (!) була створена ще й Спеціальна економічна зона «Закарпаття» (понад 10 з тридцяти запланованих подібних зон працювали по всій Україні), метою якої було «…залучення інвестицій, сприяння розвитку зовнішньоекономічних показників, збільшення поставок високоякісних товарів і послуг, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктур». У принципі передбачалося, що на території СЕЗ інвестора чекатиме розвинута інфраструктура, але ні держава, ні органи місцевого самоврядування коштів на це так і не знайшли. Аби ж залучити кошти, господарюючим суб’єктам СЕЗ «Закарпаття» надавали пільги при здійсненні операцій по обслуговуванню транзитних вантажів, їх зберіганню, наданню транспортно-експедиторських, агентських та пов`язаних з ними фінансових послуг, а також застосуванню новітніх технологій з метою виробництва товарів для експорту та поставок їх на внутрішній ринок. Проте в 2005 році уряд вирішив, що інвесторам живеться занадто добре. Щоправда, для подібних думок справді були підстави, бо окремі СЕЗ перетворилися у кримінально-офшорні зони. Закарпаття це не стосувалося, як потім підтвердили численні наукові та експертні висновки, проте… СЕЗ «Закарпаття» також потрапило під загальну «роздачу» - пільги відмінили для всіх. І це попри те, що кількість укладених договорів на реалізацію інвестиційних проектів у СЕЗ «Закарпаття» зросла з 2 у 2000-му до 19 в 2004 році. З відміною пільг окремі підприємства припинили роботу, найпотужнішим, за даними ЗМІ, «як сумлінним інвесторам» (ТОВ «Ядзакі Україна», ТОВ «Джейбіл Сьоркіт Юкрейн Лімітед», ТОВ ПБМ) пільги частково повернули. Але, відповідно до останніх аналітичних даних, станом на середину 2008-го року за кількістю діючих договорів на реалізацію інвестиційних проектів СЕЗ «Закарпаття» займало третє місце після СЕЗ «Яворів» та СЕЗ «Славутич». Після скасування пільг тенденція зростання кількості укладених договорів у СЕЗ «Закарпаття» переломилася на спад, і така ситуація характерна для всіх СЕЗ І ТПР України.

Закарпатці особливо болісно свого часу сприйняли “новації” уряду – ще б пак, закрилися підприємства, скорочені робочі місця. І це в депресивному регіоні, який вирізняється з-поміж усіх українських областей найвищим рівнем безробіття та найменшою кількістю землі, придатної для обробітку. Негатив виявився ще і в тому, що за обсягами надходжень до бюджетів СЕЗ «Закарпаття» займало перше місце по Україні серед інших СЕЗ; один лише завод зі складання легкових автомобілів ЗАТ «Єврокар» в окремі роки давав до половини надходжень всього обласного бюджету...

Від СЕЗів та ТПРів – до індустріальних парків

Одне слово, на фоні політично-економічних коливань, нестабільності на інвестиційному просторі та непередбачуваності українського законодавства чимало інвесторів вирішили більше не «клювати» на обіцянки українського уряду й перестали розглядати нашу країну  як полігон для своїх виробництв. Власне і в Україні збагнули, що втратили, і вирішили повторити вже напрацьоване, але назвати по-новому, аби потенційний бізнесмен не налякався старого гіркого досвіду. Відтак у 2006 році уряд схвалив концепцію створення індустріальних парків, що визначає механізм і послідовність реалізації політики в цій сфері. Одразу після цього кроку почали звучати пропозиції: розроблено проект створення індустріального парку «Рогань», «Коростенського індустріального парку», індустріального парку з елементами логістики у Берегівському районі Закарпатської області, «Київського Індустріального Парку» тощо. Але концепція – це лише концепція,  заявки, відповідно, лише заявки. Поки що справа далі не рухається...

Між тим, створення індустріального парку на території однієї країни – це одне, на межі двох, та ще й з кордоном посередині, який передбачено перетинати в пільговому режимі – це інше. Особливо з огляду на те, що цим страшенно зацікавилася Угорщина: ще б пак, область Саболч-Сатмар, яка межує з Закарпаттям, така ж депресивна, як і українська, безробіття та відсутність промислових потужних підприємств позначається на загальному розвиткові цих територій. Для Закарпаття ж загалом бездіяльність уряду може перетворитися в катастрофу. «Сільське господарство в Західних регіонах України складає майже одну третину економіки регіону. Низькі виробничі потужності діючих підприємств, незадовільна інфраструктура, відсутність реальних можливостей отримати високооплачувану роботу спричиняють відтік людського капіталу за кордон. Наслідком такої ситуації може стати подальше погіршення потенціалу прикордонних регіонів, а з тим – поглиблення їх занепаду. Такі регіони вже найближчим часом можуть зіткнутися з дефіцитом кваліфікованої робочої сили», - зазначав екс-міністр регіонального розвитку та будівництва України Василь Куйбіда.

З огляду на такі факти, створення індустріального парку дало би суттєвий поштовх обом сусіднім регіонам, і це не теорія, а практика, переконують фахівці. Принаймні на цьому вони особливо наголошували під час міжнародної конференції в Ужгороді. «Що стосується таких індустріальних парків, у нас у цій царині величезний досвід, бо працюють подібні утворення і біля Будапешту, і на кордонах з Австрією, Словаччиною. Щоправда, в  нас немає таких митних проблем, оскільки ми всі знаходимося в зоні Шенгенського простору, тобто фактично це - міжрегіональні контакти. Інвестори йдуть працювати в такі зони, отримують дуже багато, і перш за все розвинену інфраструктуру, обслуговування. Їм лишиться з своїми можливостями лише переселитися. Ті проблеми, які є завжди дуже значними для підприємця, коли він починає свою діяльність, в промисловому, або ж індустріальному, парку вирішені: коли інвестор приходить, для нього все готове, лише починай працювати. Це дає можливості більші для інвесторів і для тих, на чиїй території знаходиться парк», - підкреслює Надзвичайний і Повноважний посол Угорської Республіки в Україні Андраш Баршонь.

Причому, за словами посла, ідея співпраці прикордонних регіонів України та Угорщини визріла не просто так. Це було цілком обдумане рішення, яке до того ж ґрунтувалося на висновках серйозних економістів. «Не так давно на форумі в Давосі був представлений аналіз розвитку регіонів України з точки  зору привабливості для інвесторів. У цьому  документі говорилося про готовність України до співпраці з іншими країнами, до кооперації. Для багатьох було доволі несподіваним висновком, але серед 27 регіонів Закарпаття зайняло 4 місце. Чому? Насамперед тому, зазначалося в аналізі, що тут важливим аспектом є розвиток індустріалізації та людські ресурси. І не тільки з точки зору рівня освіченості людей, а й з точки зору багатонаціональності, бо це, насамперед, розглядається як важливий комунікаційний потенціал, а відповідно - абсолютна відкритість до всіх сусідніх країн. Мовний бар’єр нерідко відіграє ключову роль у співпраці бізнесу. Повірте, ці критерії - дуже важливі для інвесторів», підкреслив посол.

На думку представників Угорської Республіки, співпраця на рівні промислових парків між двома регіонами сусідніх країн - «питання життя або кращого життя».

В аналізі, що прозвучав у Давосі у січні 2008 року, за кілька днів до фінансової кризи, були представлені й результати співпраці України та сусідніх держав, повідомив А.Баршонь. «Прозвучало, що торгівельні зв’язки України та Угорщини на ту мить досягли піку - 4 мільярди доларів. Обсяг двосторонніх зв’язків перевершив результат торговельного обороту України з Китаєм чи США. Тобто, потенціал для співпраці потужний», - відзначив посол.

Парки без законів

Потенціал потенціалом, але якщо для його втілення немає передумов, то можна забути про рожеві мрії. Про створення  індустріальних парків в Україні не можна говорити, поки не будуть ухвалені відповідні закони. «Так, створення таких парків було б добрим прикладом залучення інвестицій, і на подібні проекти ми з цієї точки зору й дивимося. Проте є проблеми з реалізацією таких проектів, бо не маємо чітко виписаного правового поля в цьому контексті», - заявив В.Куйбіда. Це, за його словами, - недосконалість  законодавства щодо утворення та діяльності індустріальних парків, відсутність єдиних стандартів та їхня відповідність ЄС, недостатня інвестиційна спроможність органів місцевого самоврядування для здійснення проектів, недостатній рівень розвитку регіональної інфраструктури тощо.

Економіка працює попри політику?

Але поки українських законів про індустріальні чи промислові парки немає, сидіти, склавши руки, не варто, кажуть угорські та українські економісти. Консул України в угорському м. Ніредьгаза Іван Іванчо вважає, що зараз пропонується створити індустріальний парк на території Угорщини, використавши її інфраструктуру, потенціал, досвід. Відтак, коли буде ухвалена необхідна нормативна база в Україні, на нашій стороні просто зроблять дзеркальне відображення угорської території парку.

«Створювати в Угорщині легше, бо в нас є досвід, механізми, законодавча база. Це розумний підхід. І нам треба продумати зараз, де би ця територія мала розміщуватися. Це вже, щоправда, завдання місцевої облдержадміністрації разом з урядом визначити, аби відпрацювати цей проект», - уточнив консул.

Щоправда консул радить не забувати, що й Закарпаття має певний досвід запровадження інновацій. А ще додає, що хоча Закарпаття в окремих питаннях і є депресивним, але в той же час являє собою перспективний край, бо розташоване на кордоні з чотирма країнами Євросоюзу. Саме тому Україна мала би відпрацьовувати свої передові технології в прикордонних регіонах. “Якщо не буде політичної волі на найвищих рівнях влади, цей проект можне загрузнути в бюрократично-політичних кабінетах», - підкреслив І.Іванчо.

А.Баршонь наголосив, що угорська сторона не боїться нестабільності в Україні. Певна річ, важко, якщо парламент не працює щоденно, але це буває і в інших країнах. «Проте нинішній досвід дає можливість нам говорити про те, що політика вже не має такого суттєвого впливу на економіку, як раніше. Запитайте партнерів, які працюють, чи переймаються вони цими питаннями: вони працюють один з одним, і все, щоденна практика між ними незалежна від політичних перипетій», - сказав він.

P.S. Власне, угорська сторона на конференцію прийшла з конкретними пропозиціями. Одна з них - Проект інтермодального логістичного центру і складської бази на території Угорщини. Базу запропоновано створити на території в 47 га, на якій заплановано розташувати місця для ручного перевантаження і 9 пар колій. На цій  території уже знаходиться вантажний ширококолійний вокзал МАВ-а в м. Захоні. Тут вже можна працювати, а тим часом підготувати територію з боку України. Тим більше, що й з нашої сторони до цієї території проміжок (поблизу найбільшого західного залізничного вузла України міста Чопа) «дуже цікавий». Але поки що наші економісти, органи місцевої влади, урядові фахівці вивчають ситуацію. Обіцяють визначитися «вже незабаром». І так само незабаром міністри обіцяють, що запрацюють відповідні закони. А поки, як каже український генконсул в Ніредьгазі, «…триває перманентний процес намагання привернути увагу урядів двох країн до порушеного питання, бо без їхнього активного втручання, підтримки втілення проекту апріорі неможливо»...

Наталя Петерварі (УНІАН)

УНІАН в Google News