Інтеграція "Антонова" з ОАК: кого за рахунок кого рятуємо?
Інтеграція "Антонова" з ОАК: кого за рахунок кого рятуємо?

Інтеграція "Антонова" з ОАК: кого за рахунок кого рятуємо?

13:22, 28.04.2010
12 хв.

Київ і Москва пояснюють бажання інтегрувати свої авіаактиви необхідністю «врятувати» український авіапром. Насправді ж усе виглядає трохи інакше - «Антонов» потрібен росіянам, щоби вдихнути життя у власну авіакорпорацію.

Цунамі російських "благодіянь", що обрушилося останнім часом на Україну, не тільки "накрило" на десятиліття кримську земельку, але і потягло на північ інші вітчизняні цінності – атомну енергетику, енергомашинобудування, авіабудування...

Ніхто не стане заперечувати той факт, що українська авіаційна галузь переживає дуже важкі часи. Будівництво нового літака стає подією чи не загальнонаціонального масштабу, тоді як за часів СРСР в Україні будувалися десятки літаків щорічно. Минулого року для наших авіаторів, як кажуть, з’явилося світло в кінці тунелю – визріло крупне індійське замовлення, активізувалася кооперація з російськими партнерами, держава допомогла ослабити боргове навантаження авіапідприємства. Тепер нам заявляють, що врятувати український авіапром зможе тільки глибока інтеграція в російську Об`єднану авіабудівну корпорацію (ОАК) шляхом обміну акціями з Державним авіабудівним концерном“Антонов”. Ідея ця не нова, але раніше ніхто не говорив про передачу контрольного пакету українського концерну росіянам, тепер же йдеться саме про це. Як скоро відбудеться «операція» і як це буде оформлено технічно, до кінця не ясно. Але ще більш незрозумілим бачиться розподіл ролей в підготовлюваному об`єднанні. Враховуючи нинішнє становище ОАК і результати її чотирирічної роботи, можна говорити про те, що не корпорація поспішає на допомогу “Антонову”, а український концерн кидають їй як рятівний круг.

Бум мінятися, бум, бум...?

Відео дня

Мер Запоріжжя Євгеній Карташов 22 квітня ц.р. зробив надбанням широкої громадськості факт нібито підписання Україною і РФ угоди про створення спільного підприємства за участю авіабудівних підприємств двох країн. Документ йшов в пакеті з новими газовими домовленостями, досягнутими президентами Дмитром Медведєвим і Віктором Януковичем 21 квітня в Харкові. Як стає ясно з проекту міжурядової угоди про співпрацю у області авіабудування, опублікованого в українських ЗМІ і підготовленого російською стороною до зустрічі глав держав, створення СП є лише проміжним етапом глибокої інтеграції авіабудівних об`єднань України і Росії. Хоча документ і не був підписаний, він дає можливість найбільш чітко зрозуміти, як в Росії бачать процес об`єднання корпорації «Антонов» і ОАК.

У статті 2 угоди йдеться про те, що в цілях інтеграції двох об`єднань українська сторона бере участь в статутному капіталі ВАТ «ОАК» шляхом внесення 50% плюс одна акція ДАК «Антонов», у порядку оплати акцій ОАК, що додатково емітуються. При цьому уточнюється, що для цього буде проведена незалежна оцінка ринкової вартості акцій ОАК і «Антонова».

Як російські товариші «незалежно» оцінюють українські підприємства, добре відомо. Наприклад, ВАТ «Мотор-Січ» ще кілька років тому вела переговори з ОАК про обмін акціями, але так ні до чого і не домовилася. Каменем спотикання стала саме оцінка вартості активів «Мотор-Січі». Росіяни оцінили їх приблизно в 100 млн. дол., тоді як  запорізькі двигунобудівники говорили про триста мільйонів доларів, що і було підтверджено після розміщення 6% акцій «Мотор Січ» на Мюнхенській фондовій біржі. Отже, перш ніж обмінюватися акціями з ОАК, «Антонову» не погано було б провести IPO, про що власне говорили в Мінпромполітики ще за часів другого прем`єрства Віктора Януковича. Природно, що виходу на IPO має передувати акціонування концерну «Антонов». Так, щоб підійти до об`єднання з росіянами у всеозброєнні, українському концерну буде потрібно, як мінімум, не менше року. Проте, в проекті угоди позначена інша дата – рішення для інтеграції повинні бути ухвалені не пізніше 1 серпня 2010 року. Такі терміни виглядають відверто фантастичними і викликають настороженість. Документ не підписали, але його автори, очевидно, на це і не розраховували. Виходить, вони припускали, що українські колеги кинуться їм в обійми, наплювавши не тільки на ринкові механізми оцінки, але і на юридичну сторону питання. Привід так думати їм могла дати тільки сама українська влада, демонструючі останнім часом чудеса оперативності в ухваленні потрібних для Росії рішень.

Росія ближча за всіх, але є й інші

Що стосується заяви Є.Карташова, то, як відзначив керівник дослідницьких програм Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР) Сергій Згурець, офіційного підтвердження щодо проекту угоди про корпорацію в авіапромі поки немає. Видно, переговори з цього питання продовжуються, остаточне рішення не ухвалене. “Створена українсько-російська робоча група, якій дані вказівки підготувати до листопада 2010 року пропозиції про умови обміну акціями ОАО «ОАК» і ВАТ «Антонов», - сказав експерт.

При цьому С.Згурець особливо підкреслив, що такої структури як ОАО «Антонов» сьогодні просто не існує. «Є державне підприємство, акціонування якого ще навіть не починалося. Правда, існує Стратегія розвитку авіапрому України, прийнята ще в 2008 р. і вона припускає використання ринкових механізмів. Вона передбачаає акціонування авіапідприємств з метою подальшого залучення зарубіжних інвестицій. При цьому передбачається збереження впливу держави на ухвалення стратегічних рішень», - уточнив експерт.

Він так само нагадав, що відповідно до документа, часткове виведення українського авіапрому з держвласності планувалося провести протягом  2011—2015 рр., після завершення до 2010 р. акціонування підприємств і створення на їх основі авіабудівного об`єднання. «Не зважаючи на те, що ці терміни зірвані, альтернативного шляху немає», - переконаний С.Згурець.

За його словами, в принципі, українські авіапідприємства, зацікавлені в обміні акціями з своїми зарубіжними партнерами, оскільки всім зрозуміло, що авіаційні програми для України є дуже ресурсоємними, а ринок країни дуже малий для того, щоб наше літакобудування стало рентабельним. Разом з тим, експерт переконаний, що в авіабудівній галузі Україні не слід обмежуватися кооперацією виключно з Росією. На його думку, обмін або продаж акцій концерну «Антонов» може відбуватися відразу у декількох напрямах. Як потенційних акціонерів С.Згурець назвав не тільки Росію, але і Німеччину, Китай, Індію. «Звичайно, з російськими авіапідприємствами у нас найбільш тісні контакти. Сьогодні Україна і Росія спільно реалізують такі проекти, як серійне виробництво пасажирських літаків Ан-140, Ан-148 і Ан-158, працюють над проектом військово-транспортного літака Ан-70, в РФ планується відновлення виробництва Ан-124 «Руслан». Але це не привід відмовлятися від залучення як акціонерів концерну «Антонов» і інших зарубіжних партнерів», - підкреслив експерт ЦДАКР.

С.Згурець вважає, що окрім завершення юридичного процесу корпоратизації і акціонування вітчизняного авіабудівного об`єднання, державі не менш важливо визначитися з тим, як зберегти вплив на подальший розвиток галузі. «Украй важлива ясність і з ринковою вартістю матеріальних і нематеріальних (конструкторських розробок) активів концерну «Антонов». До кризи український авіапром оцінювали в 8—10 млрд. євро. І навіть якщо зараз вартість державних авіабудівних активів виявиться нижчою, визначати її повинні не закулісні домовленості, а визнані і прозорі ринкові механізми», - вважає експерт.

Чим ОАК краща за «Антонова»...

Тільки співпраця з Російською Федерацією дозволить врятувати українську авіаційну промисловість - саме в цьому посилі полягає позиція нинішнього українського керівництва. Позиція небезперечна. Основний аргумент – давні виробничі і науково-технічні зв`язки між українськими і російськими авіабудівниками, що склалися ще за часів СРСР. Дійсно, такі літаки, як Ан-140 і Ан-148, які спільно виробляють підприємства двох країн, на 70% складаються з російських комплектуючих, і перейти на устаткування інших зарубіжних виробників нашим підприємствам буде украй складно і дорого. Але не менш важко буде і росіянам відмовитися від продукції українського авіапрома. Отже тут ми практично в однакових умовах, а співвідношення 30 на 70 цілком відповідає і масштабам авіабудівних комплексів України і Росії. Проте, нам нав`язується думка про те, що український авіапром не йде в жодне порівняння з потужністю і потенціалом російського ОАК. І не тільки в сенсі, так би мовити, фізичних розмірів, а і в питаннях технологій і економічної ефективності. А ось це вже абсолютно не відповідає дійсності.

Заходимо на сайт ВАТ «ОАК» і в рубриці «Інвесторам і акціонерам» читаємо: ОАК оголошує про зниження консолідованого фінансового боргу на 18,3 млрд. рублів. Погашення частини банківських кредитів завершує перший етап затвердженої Радою директорів ВАТ «ОАК» програми зі зниження обсягу фінансового дефіциту підприємств корпорації.

У результаті проведених заходів консолідований зовнішній борг ВАТ «ОАК» знизився з 144,8 млрд. рублів, станом на 01.03.2010 р., до 126,5 млрд. рублів на 29 березня – зниження складає 12,6%.

Погашення банківських кредитів ВАТ «ОАК» і його дочірніх підприємств було проведене з грошових коштів, внесених “Внешэкономбанком” у статутний капітал ВАТ «ОАК» 23 березня 2010 року. Із коштів державної підтримки був погашений кредит ВАТ «ОАК» перед Ощадбанком Росії на суму 9,3 млрд. рублів. Грошові кошти в цілях погашення банківських кредитів дочірніх товариств в обсязі 9 млрд. рублів були перераховані ВАТ «ОАК» в ці товариства на умовах довгострокових безвідсоткових позик. Ще 2,7 млрд. рублів зарезервовано ВАТ «ОАК» в цілях виконання зобов`язань з погашення у липні 2010 року CLN (єврооблігацій) ВАТ «ОАК».

В кінці 2009 року прем`єр-міністр Росії Володимир Путін констатував, що цілий ряд контрактів російських авіабудівників принесли не прибуток, а збитки. Іншими словами, існування ОАК безпосередньо залежить від здатності держави Росія дотувати свою авіабудівну галузь.

Знову ж таки В.Путін відзначав, що, не зважаючи на готовність держави і далі розвивати галузь, зокрема вкладаючи в неї значні кошти, уряд не має наміру "нескінченно витягати підприємства з боргової ями і виправляти помилки менеджменту".

І цій структурі, з величезними боргами і менеджментом, що “часто помиляється”, український уряд хоче віддати контроль над нашим авіапромом. А якщо не хоче, то хай чітко скаже, що передача 50% плюс 1 акція “Антова” в ОАК для України неприйнятний варіант, а то громадськість хвилюється.

З іншого боку, напрошується висновок, що росіяни нарешті наблизилися до своєї давньої мрії отримати доступ до конструкторського потенціалу КБ “Антонов” і контролювати ціни на українські комплектуючі для літаків, що будуються на російських авіапідприємствах. Що ж до російських інвестицій в українські авіапідприємства, то вони спрямовуватимуться виключно на ті проекти, які максимально вигідні їх авіавиробникам. А як же інакше, якщо контрольний пакет акцій корпорації “Антонов” опиниться у розпорядженні ОАК і український концерн стане, по суті, частиною російської корпорації. Розраховувати ж на російські технології і нові конструкторські розробки українським авіабудівникам не доводиться. Все, що потрібно, старший партнер надасть як готову продукцію, та і чи є той інноваційний досвід, яким могли би поділитися з нами російські авіабудівники – велике питання. Поки ми бачимо тільки болісні потуги довести до ладу пасажирський літак SSJ-100 (Сухий Суперджет-100), який є прямим конкурентом Ан-148. Ясно, що нам такого добра і дарма не треба.

Не менш “цікавими” для українського авіапрома можуть стати і проекти зі збірки на російських авіапідприємствах бразильських літаків Embraer чи конвертації пасажирських А320 у вантажні літаки. Одним словом, планів і напрацювань у російських колег достатньо, тільки ось нам вони ні до чого. Одне радує - реальних домовленостей поки немає і до можливого обміну акціями з ОАК пройде, судячи з усього, не один рік. Гляди, і проскочить наш авіапром повз своє "щастя".

Антон Лосєв (УНІАН)

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся