Утилізація боєприпасів: влада чекає, коли “смажений півень” клюне

Спека знову нагадала про утилізацію боєприпасів. Експерти говорять про повне невиконання усіх напрямків цієї програми. Очікуємо, певно, глобального катаклізма?..

Нинішня аномальна спека освіжає у пам`яті безсторонні картинки - спекотне літо в Україні тепер нерідко супроводжується канонадою снарядів, що рвуться на складах. Днями і Президент перейнявся цією проблемою, зосередившись, щоправда, на одному з окремих її проявів - арсеналі у місті Лозова Харківської області, де у серпні 2008 року сталася пожежа з подальшою детонацією боєприпасів. Віктор Янукович доручив забезпечити протипожежну безпеку на цій території, де після інциденту дворічної давності просто неба як і раніше розкидані сотні боєприпасів. Тут же знайшлися 22 млн. грн. для їх розмінування, на місце прямують 150 демінерів МНС і Міноборони. Питання, чому про розмінування Лозової згадали тільки з настанням рекордних температур, задавати якось непристойно. Ніхто ж не запитує у наших чиновників у 40-градусну спеку про підготовку до весняних повеней у Закарпатті…

Але раз вже нас проінформували про ситуацію в Лозовій, то дозволимо собі поцікавитися, а як йдуть справи з приблизно 2,5 мільйонами боєприпасів, що їх належить утилізувати. Усе це вибухонебезпечне залізяччя роками зберігається на складах по всій країні і нерідко буквально просто неба. Як з`ясувалося, турбуватися не варто. Списані снаряди, міни, бомби і патрони як і раніше в арсеналах, подібних до 61-го в Лозовій, і їх кількість зовсім не зменшується. Влада, мабуть, не один рік чекає коли "смажений" півень клюне.

Треба б гірше, та нікуди

З тим, як ідуть справи з утилізацією списаних снарядів, кореспондента УНІАН ознайомило джерело в українському ОПК, близьке до боєприпасної галузі. Відразу обмовимося, що ніяких нових даних нам дізнатися не вдалося, уся нижчеприведена інформація, по суті, є загальновідомими фактами. На жаль, головна цінність коментаря у тому, що експерт щодо усіх основних напрямів утилізації констатує їх невиконання.

"Цього року боєприпаси на утилізацію почали везти тільки наприкінці червня, на ці цілі боєприпасним підприємствам Мінпромполітики було виділено всього 4 мільйони гривень. Відповідно, об`єми боєприпасів, що утилізували, вимірюють сотнями тонн. Правда, у серпні і вересні планують тендери на проведення утилізації окремих видів боєприпасів", - сказав співрозмовник агентства.

Іншими словами, з початку року в Україні утилізація боєприпасів не здійснювалася, а боєприпасні заводи зайняті в цьому процесі, простоювали, оскільки інших замовлень у них практично немає. Ситуацію в нинішньому році експерти порівнюють з 2004 роком, коли в цій сфері взагалі нічого не робили.

Зазвичай утилізацію фінансують з держбюджету за залишковим принципом, раніше левова частка коштів закладалася в Стабілізаційному фонді, наповнення якого з року в рік зривалося. Основними одержувачами грошей є Міністерство оборони, Міністерство промислової політики і Національне космічне агентство України. Правда, у бюджеті- 2010 фінансів на ці цілі передбачені у загальному та спеціальному фондах. За даними інформагентства Defense - Express, Мінпромполітики на утилізацію боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання, виділено 30 млн. грн., уся сума запланована у спеціальному фонді. НКАУ - 500 тис. грн., і теж із спецфонду, Міноборони - 196,3 млн. грн. При цьому з основного фонду на ці цілі виділено 20,8 млн. грн., тоді як із спецфонду - 175,5 млн. грн. Суми начебто пристойні, але нехай вони не вводять читача в оману, грошей як не було, так і немає, і свідчення тому 4 млн. грн., отримані з початку року підприємствами Мінпромполітики.

Переробкою і утилізацією списаних боєприпасів в Україні зайняті такі підприємства, що знаходяться в підпорядкуванні Мінпомполітики: ХКО ім.Петровського (Дніпропетровська обл.); Рубежанський казенний хімічний завод "Зоря"; Донецький казенний завод хімічних виробів; шосткинські казенні заводи "Зірка" та "Імпульс". Розробку нових технологій утилізації доручено ДержНДІХП.

У тих, хто нетямущий у нюансах утилізації боєприпасів в нашій країні, може виникнути резонне питання: а яким боком до неї стосується НКАУ. Справа у тому, що Павлоградський хімзавод (ПХЗ), що знаходиться в підпорядкуванні агентства, зайнятий в утилізації твердого ракетного палива (ТРП) і окремих видів боєприпасів, таких як протипіхотні міни ПФМ- 1. Їх Україна повинна утилізувати відповідно до зобов`язань, взятих за за умовами підписання Оттавської конвенції. Повторимося, на ці цілі у 2010 році передбачено всього 0,5 млн. грн. Зауважимо, усього в Україні зберігається 6 млн. штук мін ПФМ- 1, що містять рідку вибухову речовину, котра є дуже отруйною. Поки в дослідному порядку вони утилізували трохи більше 100 тис. штук. Для того, щоб розібратися з іншими, буде потрібно, як мінімум, 60 млн. грн. Що стосується ТРП, то Кабмін виділив НКАУ для виконання програми з утилізації цієї високотоксичної речовини 50 млн. грн. із Стабілізаційного фонду, про наповнення якого вже згадували. Тобто, грошей немає не лише на утилізацію, але і на зберігання украй токсичної речовини.

Україна позбавиться від надлишкових боєприпасів до 2400 року?

Але повернемося до думки експерта. За його словами, у 2008-2009 роках на утилізацію виділяли 30-40 млн. грн., ці гроші йшли виключно на практичні роботи, тоді як на розробку нових технологій коштів не виділяли. "Адже проблема в тому, що деякі типи списаних боєприпасів ми просто не в змозі утилізувати - відсутнє відповідне устаткування і технології. Деякі типи боєприпасів роками лежать на складах, і їх ніхто не чіпає", - зазначило джерело.

Як підкреслив експерт, потужності підприємств, зайнятих у процесі переробки боєприпасів, задіяні лише на 10-15%, у результаті на рік утилізувалося близько 5-6 тис. тонн. Якщо згадати про те, що усього в Україні налічується близько 25 млн. тонн снарядів, мін і патронів, що підлягають утилізації, то вийде, що при нинішньому фінансуванні і темпах робіт їх переробка займе близько 400 років. При цьому слід враховувати, що кількість боєприпасів, що підлягають "списанню", постійно росте. Щорічно зі складів Міноборони списують тисячі тонн боєприпасів, термін придатності яких збіг. Отже таке фінансування дозволяє тільки зберігати загальну чисельність списаних боєприпасів на рівні близько 2,5 млн. тонн, а про скорочення їх кількості фактично не йдеться.

На думку співрозмовника агентства, щоб завантажити потужності підприємств, що утилізували боєприпаси, необхідно близько 300 млн. грн. на рік, що дозволить "ліквідовувати" до 100 тис. тонн шкідливого залізяччя щорічно. З такими темпами можна розраховувати, що років через 30 проблема вирішиться. Ще 25-30 млн. грн. у рік необхідно на розробку нових технологій.

При цьому, як стверджує експерт, одне з найсерйозніших питань, - утилізація рідкого ракетного палива, так званого меланжу. "Тут навіть не треба вибуху, простий витік і отруйну хмару нічим не зупиниш. Один вдих у хмарі випарів меланжу і смерть настає від набряку легенів", - підкреслив фахівець. Знову таки, нічого нового ми не почули - експерти вже багато років попереджають про зростання загрози меланжевого розливу у разі розгерметизації резервуарів, які вже давно відпрацювали свій ресурс. Згідно з даними Defense Express, на початок 2009 року в Україні налічувалося 16 тис. 339 тонн меланжу. Увесь цей об`єм знаходиться на 6 складах ракетного палива ЗСУ: у Вінницькій (1 тис. тонн), Івано-Франківській (2,2 тис. тонн), Львівській (3,1 тис. тонн), Харківській (5,1 тис. тонн), Київській (1,5 тис. тонн) та Одеській (3,2 тис. тонн) областях.

Для утилізації меланжу у ДержНІІХП була розроблена спеціальна технологія. Переговори щодо фінансування робіт Україна вела з ОБСЄ, проте, ні своїми силами, ні за допомогою зарубіжжя справу так і не вдалося зрушити з мертвої точки. Були спроби залучити до процесу приватні українські компанії, проте бізнесменам цікаві лише ті боєприпаси, на утилізації яких можна заробити, а таких не більше 10% загального об`єму.

300 млн. грн., щорічно необхідних для нормальних темпів утилізації, - гроші, дійсно, чималі. Але, якщо згадати, скільки було викинуто на ліквідацію наслідків вибухів в Артемівську, Новобогданівці, Лозовій, та порахувати, у що обходиться забезпечення зберігання боєприпасів та інших вибухонебезпечних речовин, то сума на цьому тлі видасться сущими копійками.

Але у нас вважають за краще не думати про погане, а згадувати, як мовиться, коли "смажений півень" клюне в одне місце. Ось тоді починається метушлива активність з забезпечення протипожежної безпеки. А не дай Бог «рвоне» - кошти знаходять миттєво і в будь-якій кількості. Так було після вибухів в Новобогданівці, коли перед фахівцями ДержНІІХП поставили завдання в авральному порядку налагодити утилізацію боєприпасів, розкиданих в радіусі 10 км від арсеналу. У результаті, за декілька років з цією територією більш менш розібралися, її зачистили і безпеку зберігання небезпечного заліза забезпечили. Щось схоже зараз намагаються зробити в Лозовій, але по країні таких об`єктів, про які прагнуть просто не згадувати, вистачає. 10 серпня Міністерство оборони через спеку тимчасово заборонило виконання будь-яких робіт з підготовки боєприпасів до утилізації. Але навіть таку підвищену увагу до цієї теми з боку влади не вдасться конвертувати в сотні реально утилізованих тонн снарядів. А коли спека відступить, буде вже не до боєприпасів, нехай собі мокнуть під осіннім дощем до наступного літа. Здається, переламати традицію зможе тільки якийсь глобальний катаклізм, який накриє одночасно усі місця зберігання боєприпасів і інших вибухонебезпечних речовин в Україні. Ось тоді можна розраховувати, що ситуацією займуться серйозно. Але якось не хочеться думати про подібні варіанти.

Відбомбитися по пожежі (замість P.S.)

Серед репортажів з охопленої лісовими пожежами Росії можна було побачити демонстрацію застосування водяної протипожежної бомби для гасіння займань. Подібні розробки існують і в Україні, ще у 80-і роки ДержНІІХП займався протипожежними касетними бомбами. Вони були контейнером, наповненим ємностями з антиперином (речовина для гасіння вогню). Завдяки своїй конструкції, такі бомби дозволяли покрити речовиною значну площу, за загрози займання при цьому деревина могла довгий час чинити опір вогню. І найголовніше, антиперин не несе загрози довкіллю, перший же дощ повністю змиває його з дерев. Можна препарат використовувати і на ділянках, що горять, - з`єднання хлору, що містяться в ньому, витісняють кисень на ділянках горіння, і полум`я гасне. Звичайно, використання таких засобів пожежогасіння може викликати протест серед екологів, але це все ж краще, ніж вигорання десятків гектарів лісу.

Зараз українські фахівці цілком могли б відновити роботи зі створення протипожежних боєприпасів, але для цього потрібна зацікавленість держави і, знову таки, фінансування…

Антон Лосєв (УНІАН)

УНІАН в Google News