Росія "в очікуванні" українських інвестицій, або Куди нас пустять?

Чи є перспективи в українського бізнесу в Росії? Є, але обмежуються вони стратегічними галузями, куди нас пускати росіяни не мають наміру. Політика у них залишається колишньою: хочете зберегти ринок – продавайтесь, повністю чи частково – це лише справа техніки...

Україна за співвідношенням кількості згадувань словосполучення «інвестиційний клімат» і реального обсягу прямих зарубіжних інвестицій, швидше за все, займає перше місце в світі. Тобто, один раз сказали – 1 долар залучили. У вітчизняних ЗМІ з інтервалом буквально в пару днів можна виявити прямо протилежні оцінки цього самого клімату, ось він «поступово поліпшується», а вже через тиждень, бац, і стає поганим. Як казав класик: «І така дурниця цілий день: дзень-дзень...» Тому спробуємо абстрагуватися від українських реалій і глянути на ситуацію з іншого боку – а чи є перспективи для українських інвестицій зовні? Найбільш цікавим майданчиком для нашого бізнесу прийнято вважати Росію. Там і ринок неосяжний, і деякі українські технології могли би згодитися, благо інвесторів власних вистачає. Ну і, звичайно ж, Росія – це знайомі умови роботи, принаймні, так у нас вважає багато хто. Справа за малим – визначити найбільш привабливі галузі і вперед...

Росія як «економічний притулок» для опального українського бізнесу

Скептик скаже: які ще, до біса, інвестиції в Росію, коли в самій Україні підприємства задихаються без оборотних коштів і нових технологій. І в принципі матиме рацію. Однак як контраргумент наведемо думку директора з політичних програм Інституту Горшеніна Євгена Курмашова, озвучену ним у ході круглого столу «Перспективи українського бізнесу в Росії».

«У 2010 році в Україні сформувався керівний клас, основою якого стали буквально 20 сімей, які розглядають Україну як власний бізнес-проект. У результаті ми спостерігаємо політику сприяння з боку української влади саме тим представникам вітчизняного бізнесу, які входять в коло її інтересів», - сказав він.

На думку Є. Курмашова, ситуація з державним протекціонізмом великому українському капіталу буде тільки поглиблюватися в 2011 році. «Після зміни влади серйозні проблеми виникли у частини українських бізнесменів. У країні стало менше політичної конкуренції, а відповідно, зменшилися можливості для конкуренції в бізнесі. Тому я не виключаю, що Росія стане для багатьох українських бізнесменів майданчиком для застосування своїх здібностей і вкладення інвестицій. Зокрема, в Росії існує реальна конкуренція між регіонами, які борються за збільшення податкових відрахувань до держбюджету і залучення інвестицій. Доводиться констатувати, що конкурентне середовище для зарубіжного бізнесу у Росії сьогодні значно краще, ніж в України», - підкреслив Є. Курмашов.

Він також відзначив наявність серйозних проблем у приватного російського бізнесу, що намагається працювати в Україні. При цьому особливо невисокі шанси зайняти нішу на нашому ринку у приватних російських компаній і компаній з мінімальною часткою державного капіталу. Є. Курмашов переконаний, що на сьогоднішній день перспективи розвитку українського бізнесу в Росії значно кращі, ніж ті можливості, які відкриваються перед російськими компаніями в Україні.

«Першим небезпечним дзвоником для українських олігархів стала купівля росіянами «Запоріжсталі», яка продемонструвала нашому великому бізнесу, що в умовах чесної конкуренції він програє російському, як мінімум, за обсягом фінансових ресурсів. У результаті, складається враження, що українська влада щодо російського капіталу сповідує гасло «не пущать», - додав Є. Курмашов.

Виходить, якщо опозиційні політики шукають політичний притулок в країнах ЄС, то бізнесменам, що стали зайвими у своїй власній країні, варто замислитися про «економічний притулок» у Російській Федерації. Тут, правда, виникає явне протиріччя, тому що зовсім не зрозуміло, з чого б росіянам проявляти гостинність до наших капіталістів, якщо українська влада не дає працювати на Україну російському бізнесу. Ось тут ми і підходимо до питання про те, наскільки і в яких саме галузях росіяни зацікавлені в українських інвестиціях.

Вуглеводні для своїх, а нам – високі технології + горілка

У ході все того ж круглого столу, організованого Інститутом Горшеніна, експерти практично одностайно зійшлися на думці, що українським компаніям, які бажають вийти на російський ринок, необхідно мати хоч яку-небудь конкурентну перевагу в своїй сфері діяльності. Інакше росіяни просто задавлять своєї грошової масою наших ентузіастів.

Як зазначив президент Інвестиційної групи УПЕК Анатолій Гіршфельд, серед українських бізнесменів побутує думка, що в Росії найбільш цікавою для інвестування сферою є видобуток вуглеводнів та інших природних ресурсів. «Однак у російській ресурсовидобувній галузі присутність іноземного капіталу не вітається, тоді як російський бізнес, зайнятий у цій сфері, користується всебічною підтримкою держави і постійно укрупнюється. Українським інвесторам навряд чи вдасться взяти участь у переділі цього ринку. Зовсім інша справа високотехнологічна індустрія – тут дефіцит власних інноваційних технологій змушує росіян відкривати доступ на свій ринок іноземним компаніям», - зазначив він.

Як приклад А.Гіршфельд навів проект будівництва заводу з виробництва підшипників для залізничних вагонів, який реалізує УПЕК в Бєлгородській області РФ. За його словами, влада регіону зустріла українських інвесторів з розпростертими обіймами, гідно оцінивши перспективи появи затребуваного на російському ринку підприємства.

Але звичайно, в розмові про експансію українського капіталу в Росію вкрай важлива точка зору, так би мовити, «приймаючої сторони». Керівник економічної групи Посольства РФ в Україні Олексій Урін поскаржився на дуже обмежений обсяг українських інвестицій в російську економіку. «З 110 млрд. дол. іноземних інвестицій, накопичених Росією, частка українських вкладень ледь помітна, і це не нормально. На сьогоднішній день ми не бачимо притоку інвестицій з України, хоча перспективи для українського капіталу в Росії є», - запевнив представник російського посольства.

При цьому, за його словами, українським інвесторам варто враховувати, що розклад прямих інвестицій за галузями російської економіки показує, що найбільш цікаві для інвестування напрями знаходяться в обробному, а не видобувному секторі. «Держава надає всебічну підтримку тим галузям, які формують високу додану вартість своєї продукції і розвивають технології. У 2010 році за три квартали в обробне виробництво Росії було інвестовано 19 млрд. дол., а у видобуток корисних копалин – лише 8,6 млрд. дол. Це говорить про те, що інтерес інвесторів до виробництва з високим переділом досить високий», - зазначив О. Урін. У зв`язку з цим він звернувся до українських машинобудівників із запрошенням відкривати своє виробництво в Росії.

На думку голови Наглядової ради компанії «МТ-ІНВЕСТ» Мирослава Табахарнюка, профільні українські підприємства мають дуже непогані перспективи на російському ринку авіабудування, є перспективи для співпраці в розробці космічної техніки, суднобудуванні. «Це ті галузі, які традиційно були високо розвинені в Україні і широко представлені в Росії», - додав М. Табахарнюк.

Разом з тим він поскаржився, що, в цілому, український бізнес не готовий конкурувати з російським. «Якщо не брати окремі позитивні приклади, то в цілому ситуація досить сумна. Ступінь присутності російського бізнесу в Україні не можна порівняти за масштабами присутності українського бізнесу в РФ, дуже слабкий наш бізнес в ресурсному плані. До того ж, наші бізнесмени не відчувають такої ж підтримки держави, як їхні російські конкуренти. Тому перспективи експансії українського бізнесу на російські ринки залежать, в першу чергу, від фінансової та політичної підтримки з боку державних структур України», - переконаний експерт.

І ще одна точка зору, яка, в принципі, ставить під сумнів широкомасштабний розвиток українських бізнес-проектів в РФ. З одного боку, заперечити такій песимістичній оцінці досить складно, але з іншого – всім чудово відомий приклад компанії «Nemiroff». У 2008 році цей горілчаний бренд відкрив власне виробництво в російському ВАТ «Лікеро-горілчаний завод «Ярославський» і ні про яку державну підтримку в даному випадку мова не йшла. Тепер горілка «Nemiroff» представлена чи не в усіх супермаркетах Російської Федерації.

На думку керівника управління корпоративних комунікацій інвестиційної компанії «Ренесанс Капітал» Костянтина Головінського, російський ринок харчових продуктів представляє величезний інтерес для українських виробників. Він, правда, тут же зазначив, що продовольчий ринок РФ досить не передбачуваний, і входження на нього пов`язане з безліччю ризиків. Дійсно, прикладів того, як росіяни за абсолютно суб`єктивних причин закривали кордон для тієї чи іншої продукції наших харчовиків, більш ніж достатньо. Але одна справа чистий імпорт і зовсім інша – створення виробничих потужностей на території РФ. Однак, як кажуть, не хлібом єдиним, адже навіть песимісти відзначають потенціал найбільш високотехнологічних вітчизняних галузей.

Якщо не інтегруємося, то можуть і замістити?

Всі чудово пам`ятають запеклі дебати з приводу ініціатив Володимира Путіна щодо входження українських авіа- та суднобудівників в профільні російські корпорації. Навесні 2010 року здавалося, що інтеграція ДП «Антонов» і Харківського авіазаводу в російську Об`єднану авіабудівну корпорацію (ОАК) практично вирішене питання. Тоді багато заявляли про те, що подібне об`єднання виглядає як відверто недружнє поглинання великими корпораціями більш слабких українських підприємств, з подальшою втратою ними можливості проводити самостійну економічну політику. Але як виявилося, чутки про готовність українського керівництва до глибокої інтеграції перебільшені. «Антонов», хоча й працює спільно з російськими підприємствам над виробництвом Ан-148, але як і раніше, самостійний, і перспективи його входження в ОАК поки що примарні. Те ж стосується феодосійської суднобудівної компанії "Море" і виробника газотурбінних двигунів для суден "Зоря-Машпроект", які так сподобалися Об`єднаній суднобудівній корпорації РФ.

Варто визнати, що такі українські підприємства, як «Зоря-Машпроект» чи виробник авіадвигунів «Мотор Січ» чудово усвідомлюють свою залежність від російського замовника, бо чи не на 80% зав`язані на кооперації з російськими партнерами. Мало не з середини 1990-х росіяни говорять про необхідність заміщення українських постачальників власними виробниками. Часом це вдавалося зробити без особливих труднощів, особливо у сфері оборонно-промислового комплексу, а часом і не вдавалося. Як не приндилися виробники російських вертольотів, але вони дотепер залишаються залежними від двигунів «Мотор Січі», якими комплектуються і багато літаків. Але загроза втратити найважливішого споживача продовжує висіти над нашими підприємствами, що працюють з РФ в авіакосмічній та інших високотехнологічних галузях.

З цього приводу О. Урін зазначив, що незважаючи на потепління взаємин між країнами, питання про можливе створення заміщуючих виробництв у Росії не можна вважати закритим.

«Відносною гарантією для українських виробників, які зацікавлені у збереженні російського ринку і поглибленні кооперації з російськими партнерами, була б участь у спільних з російськими компаніями підприємствах. Саме в цьому я бачу можливість для збереження російського ринку такими компаніями, як «Мотор Січ» або «Зоря-Машпроект», - підкреслив О. Урін.

На його думку, українським компаніям не варто боятися «поглинань». Це може бути і об`єднання на паритетних засадах, у різних галузях – по-різному. Суть в тому, щоби наш бізнес був зацікавлений у розвитку українських підприємств, в цьому сенсі інтеграція є найбільш оптимальним виходом зі становища для всіх зацікавлених сторін. Звичайно, без політичної волі подібну інтеграцію просувати складно, оскільки багато підприємств перебувають у державній власності », - додав О. Урін.

Отож там, де росіяни дійсно залежать від наших виробників, стратегія залишається незмінною: хочете зберегти ринок – продавайтесь. Повністю або частково – справа техніки. Як відомо, «Мотор Січ» вже давно веде переговори про продаж частини своїх акцій ОАК, і можна не сумніватися, що рано чи пізно вона це зробить.

На завершення варто зазначити, що перспективи у нашого бізнесу в Росії без сумнівів є. Обмежуються вони стратегічними галузями, в які росіяни нас пускати не мають наміру. Варіант з об`єднанням «Нафтогазу» і «Газпрому», запропонований В. Путіним, в якості прикладу не підходить із загальновідомої причини. В обмін на цілком конкретну газотранспортну систему України нам пропонують примарні перспективи концесій з видобутку газу в РФ та інші не менш примарні бонуси. Таким чином, на сьогоднішній день найбільш реалістичними для реалізації українського потенціалу в Росії залишаються машинобудування і харчова промисловість, що не так вже й мало...

Петро Черних (УНІАН)

УНІАН в Google News