Уолл-стріт - глибокий тил Червоної армії у Другій світовій
Уолл-стріт - глибокий тил Червоної армії у Другій світовій

Уолл-стріт - глибокий тил Червоної армії у Другій світовій

18:49, 06.05.2011
17 хв.

Ленд-ліз, звичайно, не став вирішальним чинником перемоги над фашизмом, це, в першу чергу, заслуга громадян величезної країни під назвою СРСР. Тим не менше, фінансисти з Уолл-стріт, які створили ефективну економіку, що дозволила забезпечити необхідним не тільки армію США, але й допомогти арміям СРСР, Великобританії та інших членів антигітлерівської коаліції, заслуговують на повагу...

Як тільки не називали Другу світову - війною моторів, війною зброярів, війною технологій та стратегій, але в першу чергу вона, звичайно, була війною людей. Жахливі цифри загиблих, безумовно, перекреслюють всі інші втрати і витрати, які понесли воюючі сторони. Але все ж, другим за важливістю чинником перемоги, після людських ресурсів (як би це по-блюзнірськи не звучало), є ресурси економічні. Прийнято вважати, що в перемозі СРСР величезну роль зіграла індустріалізація країни, здійснена на початку 1930-х років. Мовляв, якби не було перших п`ятирічок з їх найжорстокішої плановою економікою, то Союз залишився б аграрною країною, яка звалилася б під натиском технічно більш просунутого ворога якщо не в 41-му, то в 42-му точно. Таким чином роблять спроби реабілітувати планову радянську економіку, яка, на думку радикальних прихильників соціалізму, була за Сталіна цілком ефективною. При цьому, згідно з радянською історіографією, яка залишається привабливою і для багатьох нинішніх істориків, роль союзників у перемозі над фашизмом відсувається далеко на другий план. Не будемо сперечатися, з військової точки зору СРСР, безумовно, належить головна заслуга в розгромі фашистської Німеччини. Проте, існує достатньо вагомих підстав для того, аби сказати - якщо радянський солдат розгромив фашизм на полі бою, то в економічному протистоянні з Німеччиною перемогу здобули США, іншими словами ліберальна економічна модель.

Один на один із економікою всієї Європи

До червня 1941 року радянська промисловість була в основному зосереджена в європейській частині СРСР. У результаті блискавичного наступу німецької армії велика частина цієї території виявилася окупованою вже до кінця осені 41-го. Багато підприємств вдалося евакуювати на Урал і далі, частину обладнання довелося просто знищити. Тільки з УРСР протягом червня-грудня 41-го було евакуйовано більше 500 великих промислових підприємств. Таким чином, до початку 1942-го радянська промисловість відчувала величезний дефіцит сировини і виробничих потужностей в таких стратегічно важливих у період війни галузях, як металургія і машинобудування, адже для того, щоб розгорнути виробництво на новому місці, потрібен час. До середини 1942 року, завдяки титанічним зусиллям, вдалося в гранично стислі терміни відновити виробництво евакуйованих підприємств. Тим не менше, обсяги виробництва все одно були ще недостатніми, аби хоча б мінімально задовольнити потреби фронту. Потрібно було заповнювати величезні втрати у техніці та озброєннях, які мала радянська армія у перші місяці війни, коли танки доводилося кидати через відсутність палива, літаки знищували на аеродромах сотнями, а війська, які потрапляли в оточення, сотнями тисяч здавалися в полон з усім своїм озброєнням і технікою .

Відео дня

22 червня 1941 почалася війна економік Німеччини і СРСР, всі сили яких були мобілізовані під військові потреби. У 40-му році валовий національний продукт (ВНП) Німеччини оцінювався в 387 млрд. дол., а СРСР - в 417 млрд. дол. (дані в цінах 1990 року). Хоча Радянський Союз і випереджав свого ворога за цим показником, але потрібно враховувати, що населення СРСР становило на передодні війни близько 196 млн. осіб, а Німеччини - лише 80 млн. Це красномовно свідчить про ефективність планової економіки порівняно з німецькою, яка хоча і була під жорстким контролем нацистів, але, по суті, залишалася цілком ринковою. До кінця 1941 року понад чверть населення СРСР опинилися на окупованих територіях. Близько 10 млн. радянських чоловіків перебували в діючій армії, в Німеччині, щоправда, теж більшість сильної статі опинилася під рушницею. Але потрібно пам`ятати, що вже з 1940-го вся Європа працювала на вермахт, поставляючи пальне, метал, техніку і продовольство. До того ж, навряд чи хтось буде заперечувати той факт, що в технологічному плані Німеччина на десятиліття випереджала СРСР, а після окупації більшої частини Європи вона і в плані ресурсів була на дуже високому рівні. Єдиною перевагою Союзу стала в цій ситуації величезна територія і суворий клімат, які дозволили затримати наступ німців, і, звичайно, можливість досить швидко мобілізувати багатомільйонну армію замість розгромленої на початку війни. Але солдату потрібно дати гвинтівку та патрони, танкістам - танки, льотчикам - літаки, а до зими першого року війни не вистачало навіть таких елементарних речей, як порох і вибухівка. За спогадами учасників народного ополчення, яке захищало Москву восени 41-го, їх озброювали французькими гвинтівками Лебель часів 1-ї світової, а патронів давали по 3-5 штук на людину. Ополченцям, і не тільки московським, видавали давно зняті з озброєнні РККА кулемети Льюса і Кольта, одним словом, у хід йшло все, що знайшлося на складах.

У 1941 році ВНП СРСР, зі зрозумілих причин, скоротився до 359 млрд. дол., а в 1942 - упав до 318 млрд. дол., тоді як ВНП Німеччини зріс до 412-ти і 417-ти млрд., відповідно. Якщо ж рахувати сукупний ВНП Німеччини, Австрії та Італії, які воювали на її боці, а так само окупованої Франції, то вийде, що в 1942-му він становив близько 705 млрд. дол. І це проти 318-ти радянських. Додамо сюди машинобудівний потенціал таких країн, як Бельгія, Нідерланди або Чехословаччина, окупованих німцями, а так само румунську нафту. У цьому випадку співвідношення вийде воістину катастрофічним. Але найсумніше, що практично весь 1941-й і майже до кінця 1942-го СРСР боровся з Німеччиною та її союзниками на самоті, Великобританія продовжувала війну в основному на морі і в повітрі, іноді здійснюючи рейди на окуповані території, втім без особливого успіху. Ще англійці воювали з німецько-італійськими військами в Північній Африці, але цього було недостатньо, аби відтягнути із Східного фронту великі сили німців.

Тим, хто дорікне англійцям у недостатній допомозі СРСР на початковому етапі війни, варто згадати про те, що в 1940-му Британія після капітуляції Франції самотужки билася з фашистами. У цей час Радянський Союз сподівався на пакт Молотова-Ріббентропа про ненапад і аж ніяк не збирався допомагати англійцям. Але тут мова не про політичне підґрунтя, а про економічний розклад, він ж, як видно з наведених вище цифр, не залишав СРСР практично ніяких шансів. Тому ще більш вражаючим виглядає подвиг радянських солдатів у перші роки війни. Програючи противнику в кількості сучасних озброєнь і техніки, а головне керований безграмотними стратегами, радянський солдат продовжував триматися, незважаючи ні на що. Але як же потрібна була СРСР у цій ситуації матеріальна допомога. І вона стала надходити вже в кінці вересня 1941-го. Перші поставки озброєння і техніки в СРСР почалися з Великобританії за готівковий розрахунок, але це була лише крапля в морі, нездатна істотно вплинути на розстановку сил. Змінити їх баланс могла тільки одна країна - США. Реально Америка вступила у війну з Німеччиною тільки в жовтні 1942-го, висадивши десант у Марокко. Але ще в кінці 41-го у війну з Німеччиною на боці СРСР вступила економіка Сполучених Штатів. За підсумками 1941 року, ВНП США склав 1 трлн. 94 млрд. дол., що більш ніж на 300 млрд. дол. перевищує національний продукт Німеччини та її основних союзників.

«Бабло перемагає зло»

З радянських фільмів про війну ми добре знаємо про те, що в рамках ленд-лізу (англ. lend-lease - позичати, здавати в оренду) у період з 1941-го по 1945-ий у СРСР поставлялися озброєння і військова техніка. Здійснювалися ці постачання зі США, Великобританії, Канади і практично відразу вони були переведені з готівкового розрахунку на орендну систему, або ж оплата за поставлені матеріали повинна була здійснюватися після закінчення війни. Маршрутів було кілька, найвідоміший - через Атлантику, але більше техніки надійшло через Іран, існував і далекосхідний коридор поставок зі США. Радянська пропаганда часів холодної війни намагалася максимально применшити значення цих поставок, майже у всіх довідкових матеріалах, що публікувалися в СРСР, зазначалося, що частка поставок по ленд-лізу склала всього лише близько 4% від обсягів виробництва радянських підприємств за весь період війни. Але навіть якщо звернутися до думки такої хрестоматійної для Радянського Союзу особистості, як маршал Жуков, то виявиться, що і за часів комуністичного режиму не всі були згодні з такою постановкою питання.

«...Не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви й не могли б продовжувати війну... У нас не було вибухівки, пороху. Не було як споряджати гвинтівкові патрони. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі! Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю? А зараз подають все так, що у нас все це було своє у надлишку... Без американських вантажівок нам нічим було б тягати нашу артилерію», - говорив Георгій Костянтинович Жуков, правда, тільки в приватних бесідах. (З донесення голови КДБ В.Семичастного М.С.Хрущову; гриф «цілком таємно» / / Зенькович Н.Я. Маршали і генсеки. М., 1997. С. 161-162).

Деякі військові історики та експерти навіть за часів застою визнавали, що не будь ленд-лізу і війна закінчилася б на 1-1,5 роки пізніше, а втрати СРСР зросли б ще на кілька мільйонів осіб.

Рядова радянська людина, що мала уявлення про військову техніку, так само могла зробити певні висновки. Адже неможливо було з радянських кінохронік часів війни вирізати легендарні американські вантажівки «Студебеккер», на які встановлювали не менш легендарні реактивні артилерійські системи «Катюша». «Студебекери» буксирували артилерійські знаряддя, та й взагалі стали чи не наймасовішою середньою вантажівкою в радянській армії. Союзники, в основному США, відправили в СРСР близько 370 тисяч вантажних автомобілів, з яких близько 150 тис. штук «Студебекерів», що склало чи не 40% всього автопарку радянської армії за весь період війни. Так само часто в радянських фільмах про війну фігурували американські джипи «Вілліс», на яких роз`їжджали радянські воєначальники. Всього по ленд-лізу було поставлено 50 тис. легкових автомобілів підвищеної прохідності, серед яких - «Вілліс», «Форди», «Доджі». Зрідка згадували про літаки, яких СРСР було поставлено понад 20 тисяч штук (15% від всіх літаків, що використовувалися СРСР у ВСВ), серед яких - значна частина сучасних на той момент винищувачів. На американському винищувачі «Аерокобра» досить тривалий час літав прославлений радянський ас Покришкін. Ще рідше згадували про ленд-лізовські танки, які, щоправда, обов`язково лаяли, особливо діставалося американському M3 «Лі» і британському «Матильда». Але тільки після розвалу СРСР стали з`являтися мемуари радянських танкістів, такі як книга «Танкіст на «іномарці» Дмитра Лози, в якій він дуже тепло згадує про те, як воював на американському «Шермані». Починаючи з кінця 1941 року по літо 1945-го, Радянський Союз отримав близько 12,9 тис. танків, що склало приблизно 12% всієї бронетехніки радянської армії. До кінця війни поставки танків стали не такими вже й важливими, але от до 1943-го радянська армія дуже їх потребувала. Є оцінки експертів про те, що в період війни 100% бронетранспортерів (не плутати з бронеавтомобілем) становили ленд-лізовські в кількості 7 тис. 185 штук, просто в СРСР цей вид техніки не виготовлявся. Було отримано 8 тисяч тракторів-тягачів, 90 тисяч транспортних суден і 105 протичовнових кораблів.

У Радянському Союзі лише до кінця війни почалося виробництво власних радіолокаційних систем, тому 445 радіолокаторів, поставлених по ленд-лізу союзниками, були дуже суттєвою допомогою. За роки війни в СРСР було виготовлено всього 13 тисяч мотоциклів, а по ленд-лізу поставлено 35 тис. «Харлей Девідсон» та «Індіан». Автоматичної стрілецької зброї (кулеметів і пістолетів-кулеметів) було отримано понад 131 тис. штук, зенітних гармат - близько 8 тисяч штук, а протитанкових - 8 тисяч. На радянські танки ставили англійські рації, а 50% загальної кількості використаного під час війни авіаційного бензину було поставлено радянським ВПС так само з Великобританії і США. Всього ж було поставлено 2,7 млн. тонн різних нафтопродуктів, 125 тисяч тонн пороху і більше 220 тисяч тонн вибухівки. Але це все, так би мовити, суто військове устаткування і витратні матеріали, та й то далеко не повний їх перелік.

Важливо не забувати про те, що продовольства поставили таку кількість, що його було досить за існуючими тоді нормами постачання Червоної армії на 10-мільйонів людей протягом 1600 діб. Друга світова війна для СРСР тривала 1418 діб, а максимальна чисельність радянської армії в період війни не перевищувала 11,4 млн. осіб. Важко переоцінити значення цього продовольства, пам`ятаючи про те, якими голодними були воєнні роки. Американська тушонка і яєчний порошок без перебільшення врятували не один десяток, а може й сотень тисяч життів. Сюди ж варто віднести і медикаменти, кількість поставок яких склала близько 80% радянського виробництва військового часу.

З 1941-го по 1945-й союзники відправили в СРСР 106 млн. тонн бавовни, 49,8 млн. тонн шкіри і 15,4 млн. тонн пар армійських черевиків. Все це теж дуже важливі речі, адже добре одягнений солдат воює краще, ніж у дірявих черевиках.

Але є і такий маловивчений аспект ленд-лізу, як постачання верстатів для оборонних підприємств, без яких було б дуже ускладнене виробництво радянської військової техніки, а деяких її зразків і взагалі неможливо. Нехай радянських танків за час війни було вироблено в 7 разів більше, ніж отримано за ленд-лізом, але зате багато з них отримали американську чи канадську броню. У радянських літаках використовувався американський алюміній, додати тут ще можна досить багато, але, мабуть, зупинимося на цьому.

Слідом за істориками та експертами повторимо, що ленд-ліз, безумовно, допоміг зберегти життя сотням тисяч радянських солдатів і мирних жителів, а, може, навіть мільйонам. Разом з тим ленд-ліз не став вирішальним чинником перемоги над фашизмом, це, в першу чергу, заслуга громадян величезної країни під назвою СРСР. Тим не менше, фінансисти з Уолл-стріт, які створили настільки ефективну економіку, яка дозволила забезпечити всім необхідним не тільки армію США, але й серйозно допомогти арміям Великобританії, СРСР та інших членів антигітлерівської коаліції, заслуговують на повагу.

І заплатити забули, і спасибі важко дається

Згадувати сьогодні радянське твердження про те, що ленд-ліз становив лише 4% загальних обсягів виробництва озброєнь і військової техніки, - звичайне хвастощі і невдячність, якщо не сказати гірше. Нормальна радянська людина, яка насправді була росіянином, українцем, білорусом, євреєм, казахом або грузином, ніколи не мала звички забувати допомогу, надану в скрутну хвилину. І люди, в більшості своїй, згадували про ленд-ліз із вдячністю, не намагаючись вирахувати, скільки відсотків і від чого він становив, це було завдання ідеологічних працівників. Ці «товариші» багато написали про те, що СРСР платив за «погані» танки і «застарілі» літаки золотом. Але, як з`ясовується, допомога, надана США, була майже безоплатною. Всього в рамках програми ленд-лізу СРСР було поставлено техніки обладнання і матеріалів на суму 11,7 мільярда доларів (близько 140 млрд. дол. в сучасних цінах). Частина військової техніки, що уціліла в боях, після закінчення війни була повернута американцям або пущена під прес, у відповідності з підписаними договорами, але частина так і залишилася в Союзі. Після тривалих і складних переговорів, що проходили відразу після війни, американці погодилися на виплату компенсацій тільки за постачання невійськового обладнання. Але почалася холодна війна і СРСР, висловлюючись сучасним сленгом, «пішов у відмову». Після смерті Сталіна переговори поновилися, але не дуже успішно. У 1972 році США пред`явили СРСР скоригований рахунок в оплату ленд-лізу в розмірі всього 700 млн. дол., що з урахуванням інфляції становило зовсім смішну суму. Але і тут радянське керівництво не визнало політично доцільним розрахуватися з капіталістами. Вже 1990 питання про оплату було знову порушене на переговорах, в яких фігурувала все та ж цифра - 700 млн. дол., і також без урахування інфляції. Останні згадки в ЗМІ про виплату боргів по ленд-лізу відносяться до кінця 2000-х років, з них випливає, що Росія як правонаступник СРСР, як і раніше винна США близько 100 млн. дол. Хоча, можливо, вона вже й розплатилася.

P.S. Сьогодні в Росії, та й в Україні теж, знову модно розмірковувати про те, що перемога над Німеччиною чи не одноосібна заслуга СРСР. У РФ тема Перемоги стала практично основним стимулятором національної гордості. Іноді просто смішно бачити німецькі автомобілі престижних марок Мерседес або БМВ, декоровані до 9 травня георгіївськими стрічками, не менш дивно виглядають вони й на дитячих колясках або гламурних жіночих сумочках. Але це, як то кажуть, хто на що вчився. Ми ж на закінчення наведемо курйозний приклад показного патріотизму, що стосується «малозначимого» ленд-лізу. Багато хто, напевно, бачив наклейки на автомобілі до Дня Перемоги, у нас їх не дуже багато, зате в Росії вибір широкий. Так от, уявіть собі, що їде по дорозі автомобіль, а на задньому склі великий напис «Дякую дідові за перемогу!», в додаток зображений винищувач часів війни з червоними зірками на крилах. Тут же пояснювальний напис - Як-3, тільки от знаючі люди безпомилково вгадують у ньому аж ніяк не вітчизняний Як, а поставлений по ленд-лізу американський "Кіттіхок" П-40. Ну, є у цих двох літаків певна схожість, що тут поробиш...

Антон Лосєв (УНІАН)

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся