Космічні "гастарбайтери", або Що чекає українське ракетобудування
Космічні "гастарбайтери", або Що чекає українське ракетобудування

Космічні "гастарбайтери", або Що чекає українське ракетобудування

18:46, 23.08.2011
10 хв.

Мізерне фінансування з боку держави та відсутність вивіреної стратегії може перетворити українських розробників та виробників ракетно-космічної техніки у «підсобних робітників», нехай навіть і найвищої кваліфікації.

Українсько-російська ракета-носій успішно вивела на орбіту супутник, запуск української РН «Циклон-4» з бразильського космодрому Aлкантара відбудеться наприкінці 2012 року, «Південмаш» завершив збірку першої ступені американської ракети-носія Taurus II. Подібні повідомлення, з'являючись у вітчизняних ЗМІ з заспокійливою ​​регулярністю, ніби нагадують тим хто забув, що Україна є членом елітарного клубу держав, здатних запустити що-небудь або кого-небудь у космос. І сьогодні це дійсно так, але перспективи нашої космічної галузі виглядають досить туманно, якщо не сказати гірше. На тлі нескінченних розмов щодо необхідності розвитку високих технологій, державне фінансування розробників та виробників космічної техніки не витримує ніякої критики. Уже сьогодні українські фахівці в галузі космічної техніки нагадують гастарбайтерів, які здійснюють технічне обслуговування, по суті чужих ракет-носіїв. Якщо не спробувати змінити ситуацію вже сьогодні, то в майбутньому Україна навряд чи зможе розраховувати навіть на другорядні ролі у глобальних міжнародних проектах з освоєння космосу.

Чиї ракети?

Одним з найуспішніших проектів, в якому задіяні підприємства космічної галузі України можна назвати програму «Дніпро». В рамках програми на орбіту вже виведено близько 60 супутників, що належали різним країнам, включаючи Росію, США, Німеччину, Великобританію, Францію, Японію, Італію і, звичайно ж, Україну. Ракета-носій "Дніпро" результат конверсії міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) РС-20. Ця МБР була розроблена Державним підприємством "Конструкторське бюро "Південне" і збиралася "Виробничим об'єднанням "Південний машинобудівний завод".

Відео дня

Перший пуск РС-20 (у натовській класифікації SS-18 "Сатана") відбувся ще у лютому 1973 року. Але не тільки поважний вік ракети-носія ставить питання щодо довгострокових перспектив програми «Дніпро». Справа в тому, що аби відбувся черговий пуск "Дніпра", командування Ракетних військ стратегічного призначення РФ має прийняти рішення про зняття з бойового чергування чергової РС-20. Ці ракети як і раніше становлять основу ядерного щита Росії і згідно з планами РФ будуть залишатися такими до 2020 року.

Останній запуск «Дніпра» відбувся 17 серпня, коли серед інших супутників на орбіту був виведений український супутник дистанційного зондування землі «Січ-2». Ця подія була піднесена НКАУ, як подарунок усім українцям до 20-ї річниці Незалежності України. Варто відзначити, що використана для цього ракета-носій була побудована в Дніпропетровську ще у 1983 році, що зайвий раз підтверджує її високу надійність. Але цей запуск був запланований мало не на рік раніше, однак постійно відкладався, а наприкінці 2010 року з'явилася інформація про те, що Міноборони РФ вважає недоцільним подальші запуски ракет РС-20 за програмою «Дніпро». Версії пояснення такого рішення були різними - від небажання послабляти бойову міць РВСП РФ до збитковості комерційних пусків «Дніпра» для російського оборонного відомства. Джерела у Міноборони Росії заявляли тоді, що їм простіше розрізати зняту з бойового чергування ракету на металобрухт, ніж забезпечувати її запуск як ракети-носія. Є правда і ще один варіант.

Крім РС-20 у Росії є ще й близька їй по класу РС-19, на базі якої розроблена ракета-носій «Рокот». Хоча «Дніпро» і потужніша ніж «Рокот», але в останньої є одна істотна перевага - вона розроблена у російському КБ ім. Хрунічева. Це КБ займається цілим рядом космічних програм, отримуючи серйозне фінансування в рамках Федеральної космічної програми. Зрозуміло, що у проекта «Рокот» значно потужніші лобі та фінансові можливості, ніж у КБ «Південне». Висновки, як то кажуть, робіть самі. Звичайно, росіянам до 2020 року не обійтися без українських фахівців, які обслуговують і тестують російські МБР РС-20, але у питаннях комерційних пусків «Дніпра» ситуація залишається дуже невизначеною. Ось і називайте після цього «Дніпро» російсько-українською ракетою, коли від бажання українців у цьому проекті залежить дуже мало. Покличуть - добре, а не покличуть, так нічого і не поробиш.

З усіма потроху

Звичайно програма «Дніпро» лише один з багатьох проектів, в яких беруть участь українські ракетобудівники. Тут і різні модифікації ракети-носія «Зеніт», у розробці та запусках якої знову таки задіяні росіяни. Досить успішно РН «Зеніт-3SL» використовувалася консорціумом «Морський Старт» (англ. Sea Launch) у ході пусків з плавучого космодрому, розташованого у Тихому океані поблизу екватора. Міжнародний консорціум Sea Launch Company (SLC) був створений у 1995 році. До нього увійшли американська фірма Boeing Commercial Space Company, що забезпечує загальне керівництво і фінансування (40% капіталу), російська Ракетно-космічна корпорація «Енергія» (25%), українське КБ «Південне» (5%) і ВО «Південмаш» (10%), а також норвезька суднобудівна компанія Aker Kværner (20%). Зауважте частка України в консорціумі була навіть меншою, ніж у норвежців, які до космічної техніки мали у цьому випадку дуже опосередковане відношення. 22 червня 2009 компанія оголосила про своє банкрутство і фінансову реорганізацію. Криза вдарила і по ринку пускових послуг, запускати супутники стало занадто накладно. Весь 2010 рік запуски «Зенітів» не здійснювалися. У цьому році дві РН «Зеніт-3SLБФ» були запущені з космодрому Байконур і вивели на орбіту 2 російських супутника. Таким чином перспективи «Зеніту» сьогодні також багато в чому залежать від російських партнерів.

Не можна не згадати і про участь КБ «Південне» і «Південмашу» у розробці корпусу 1 ступені американської РН "Таурус-2" (на замовлення приватної комппанії "Орбітал"). Планується побудувати 20 ракет. На 1 ступені РН будуть встановлюватися по 2 двигуна російського виробництва НК-33, роботи над якими проводилися в рамках радянської програми пілотованого польоту на Місяць. Американська приватна компанія закупила у РФ 40 таких двигунів. У разі відновлення виробництва двигунів НК-33 у 2014 р. в РФ, можливо кількість РН "Таурус-2" буде збільшена. І знову-здорово - відновлять у РФ виробництво двигунів, отримає роботу і «Південмаш», а ні, так обмежимося корпусами до 20 двигунів, що звичайно ж не мало, але явно не відповідає потенціалу України.

КБ «Південне» бере участь у розробці блоку маршового двигуна, що входить в рухову установку керованого модуля четвертої ступені європейської ракети-носія «Вега». Але цим реальне співробітництво з Європейським космічним агентством поки що обмежується. Провідні космічні країни Європи - Франція та Німеччина є скоріше конкурентами для України, ніж партнерами.

Ну і, нарешті, найважливіший космічний проект України - участь у будівництві космодрому «Алкантара» у Бразилії. Саме з «Алкантари» планується здійснити перший пуск найбільш перспективної вітчизняної ракети-носія «Циклон-4». Фінансування проекту здійснюється спільно з Бразилією у пропорції 50 на 50. Але як неважко здогадатися, тут Україна зіткнулася з нестачею коштів. У зв'язку з недофінансуванням проекту українською стороною старт «Циклона-4» переносився вже кілька разів і тепер очікується наприкінці 2012-го - початку 2013 року.

У 2012 році Національне космічне агентство України розраховує отримати з державного бюджету на розвиток космічних програм 112 млн грн. У НКАУ переконані, що цих коштів вистачить у тому числі й на фінансування українсько-бразильського проекту. Будемо сподіватися, що «Циклон-4» все-таки стартує у 2012 році й успішно впорається з виведенням на орбіту корисного вантажу.

Але є одне велике «АЛЕ». У «Циклона-4» дуже серйозні конкуренти на ринку комерційних пусків. Звичайно ж тут слід назвати російський «Союз-2», який планується запускати з французького космодрому Куру у Новій Гвіані. Росія так само активно розробляє ракету-носій «Ангара», створюється нова ракета-носій легкого класу Союз-2-1В.

Але найсмішніше, що серед конкурентів «Циклона-4» фахівці називають РН «Дніпро» і «Зеніт». Обидві ці РН можуть перетягнути на себе частку замовлень «Циклона-4». Конкурентом «Циклона-4» стане і РН «Таурус-II». Хоч смійся, хоч плач, але українські фахівці доклали чимало зусиль для того щоб «Циклону-4» було якомога важче пробивати собі дорогу на ринку. Усе це від хронічного безгрошів'я та відсутності довгострокової стратегії. Доводиться хапатися за будь-яку роботу, яка підвернеться не замислюючись про те, що в майбутньому всі ці підробітки можуть вилізти боком. І сподіватися, що наступні двадцять років Незалежності не стануть останніми для вітчизняної космічної галузі.

P.S.Про що казати, якщо на розвиток космічних програм у 2012 році ДКАУ просить 112 млн грн, а на утилізацію твердого ракетного палива (ТРП), що залишилося після ліквідації українських балістичних ракет, цілих 229,6 млн грн. Виходить, що утилізація нам рівно у два рази важливіша, ніж космічні програми?! Тобто зрозуміло, що питання щодо ТРП давно пора закрити, позбувшись найнебезпечнішого токсину, але все ж порівняння цих цифр просто вбиває.

І до речі - брати участь у російсько-європейській програмі польоту на Марс нас, на жаль, не запрошують. «Коли Роскосмос і Європейське космічне агентство - дві солідних організації заявляють про те, що починають працювати над цією програмою, то, напевно, ми вже трохи запізнилися. Потрібно було починати входити у цей процес на стадії розробки...», - зазначив на нещодавній прес-конференції радник голови НКАУ Едуард Кузнєцов.

Антон Лосєв (УНІАН)

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся