Декларація беззахисності. Захисникам вітчизни присвячується...

Навіть у випадку реалізації запланованих владою програм з переозброєння ЗСУ, у що мало віриться, «щит батьківщини» буде, швидше, нагадувати сито з великими дірками, а не сталевий моноліт...

Багато «нового» дізнаються українці із заяв влади, особливо щодо реформ. У нас, як з`ясувалося, на цій ниві справ безліч. Наприклад, президент фактично визнав, що в найближчі роки Збройні Сили України ризикують залишитися беззбройними, але при цьому обіцяє цього не допустити - вже цього року на модернізацію і закупівлю озброєнь і військової техніки з бюджету буде виділено 3 млрд. грн. (в еквіваленті 375 млн. дол.). Надалі обсяг грошових потоків на ці цілі, за словами Віктора Януковича, буде тільки збільшуватися, правда, з урахуванням економічної ситуації. Занепокоєння головнокомандувача про боєздатність своєї армії, яку він висловив з нагоди Дня захисника Вітчизни, - нормальне явище, а визнання існування проблеми, як відомо, є першим кроком для її подолання. Але якщо вже було виголошено «А», то без «Б» не обійтися - навіть у разі реалізації намічених програм з переозброєння ЗСУ, обороноздатність української армії приречена мати фрагментарний характер. Висловлюючись алегорично - «щит батьківщини» буде швидше нагадувати сито з великими дірками, а не сталевий моноліт...

Основні оборонні програми: не злетимо, то поплаваємо

Протягом 2012-2015 років, як заявив президент, всі основні види озброєнь ЗСУ будуть мати потребу в заміні або переоснащенні. Тобто, оновлювати доведеться все - від бойових кораблів, літаків і танків до боєприпасів. Той факт, що навіть найсучасніші види ОВТ, якими володіє армія, застаріли не лише морально, а й фізично, давно не є військовою таємницею. Тепер це, славу Богу, визнав і глава держави, однак масштабність завдання вражає не менше, ніж вкрай стислі терміни його виконання. Якщо ж замислитися про фінансування, то стає зрозуміло, що до 2015-го якщо щось і вдасться оновити, то це буде лише мала частка від усієї номенклатури ОВТ, які перебувають на озброєнні.

Міністерство оборони вже котрий рік поспіль виділяє три основні цільові програми переозброєння: серійне виробництво транспортного літак Ан-70, розробка оперативно-тактичного ракетного комплексу (ОТРК) «Сапсан» і будівництво бойових кораблів класу «Корвет». Тут варто згадати брифінг на тему: "Озброєння Збройних Сил України: від модернізації до створення нових зразків", що відбувся напередодні заяви президента - 31 січня ц.р. в Центральному будинку офіцерів, під час якого директор Департаменту розробок і закупівель озброєння і військової техніки Міністерства оборони Андрій Артюшенко знову назвав зазначені напрямки пріоритетними. За ними йдуть модернізація танків Т-64, винищувачів МіГ-29 і Су-27, бойових вертольотів Мі-24, забезпечення військ високоточними боєприпасами. Тобто, ті самі програми, початкові терміни реалізації яких відсуваються все далі і далі вже багато років. Хіба що на модернізацію Т-64 і закупівлю нових танків «Оплот» можна очікувати якихось грошей вже цього року.

У своєму виступі А.Артюшенко багато говорив про потенціал України у сфері радіолокаційної техніки, наголошуючи на тому, що в цьому ми чи не лідери світової військової промисловості. Але ось невдача - в Україні практично не залишилося зенітних ракет, в яких не закінчився термін придатності. Так що виявити ворожий літак ми, може, і зможемо, але вразити - навряд чи. В Міноборони, правда, заявляють, що термін придатності ракет того ж ЗРК С-300 можна продовжити. Однак сумний досвід (збитий в 2001 році пасажирський Ту-154 і потрапляння ракетою в житловий будинок в Броварах у 2000 році) ракетних стрільб в Україні свідчить про те, що краще цього не робити.

Є і ще одна улюблена тема для гордості у наших військових спеців - високоточні боєприпаси. Дійсно, за роки незалежності в Україні були розроблені такі перспективні боєприпаси, як, скажімо, артилерійський снаряд «Квітник» з лазерною системою наведення, або протитанкова керована ракета «Комбат». Водночас, Україна втратила виробництво артилерійських систем на Харківському тракторному заводі, де колись випускалися самохідні гаубиці 2С1 «Гвоздика». В результаті приватизації ХТЗ російською компанією виробництво цього озброєння було згорнуто, а вся документація та спеціальне обладнання вивезено в РФ. До того ж, нові розробки українських зброярів якщо і надходять у війська, то в одиничних екземплярах, прийняття їх на озброєння залишається дуже умовним. Іншими словами, навіть у тих сферах, де ми щось «знаходимо», ми обов`язково повинні «втратити».

Якщо ж повернутися до трьох стовпів українського переозброєння, то картина вимальовується трохи дивна. Багатостраждальний проект Ан-70, звичайно, може підвищити мобільність української армії, але кардинально не вплине на її боєздатність. ОТРК «Сапсан», який, за словами А.Артюшенка, обійшов російський ракетний комплекс «Іскандер» за технічними характеристиками, - дуже далека перспектива (зауважте, представник МОУ порівнює комплекс, який навіть у кресленнях ще толком не затверджений, з ОТРК «Іскандер», вже кілька років тому прийнятим на озброєння російської армії).

Ну і, нарешті, спуск на воду першого українського корвета запізнюється, як мінімум, років на 6. Спочатку планувалося, що це відбудеться в 2010 році, а до 2015-го у складі українських ВМС буде вже 4 таких кораблі. Терміни були жорстко прив`язані до віку і технічного стану кораблів, що перебувають на озброєнні. Однак тепер спуск першого корвета очікується в 2016-му, а будівництво ще 3-х - не раніше 2021 року. Виходить, що вже зараз морські кордони України захищають в основному ті кораблі, які кілька років тому повинні були бути списані на металобрухт. І так у нас у всьому: програми переозброєння розробляються з запізненням, із запізненням і фінансуються, а виконуються, в кращому разі, на 20-30%.

ЗМІ неодноразово публікували вкрай радикальні думки щодо обороноздатності української армії. Зокрема, ще в середині минулого року глава комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки і оборони Анатолій Гриценко зазначав, що «в ВСУ сьогодні немає жодного боєздатного батальйону, жодної боєздатної ескадрильї».

Висновок із усього вищесказаного можна зробити такий: ОПК України давно пройшов точку неповернення за цілим рядом видів ОВТ, відновити виробництво яких вже ніколи не вдасться. Та й у кращі свої часи наша оборонка не могла похвалитися всеосяжністю. В результаті, заповнювати прогалини в оснащенні ВСУ можна тільки зарубіжною технікою, гроші на яку у нас в осяжному майбутньому не передбачаються.

Оптимізація прискорюється

Президент 23 лютого згадав не тільки про проблеми з озброєнням, він також зазначив, що головним завданням держави залишається проведення глибинної реформи Збройних Сил. Її метою, за словами В.Януковича, є створення боєздатних мобільних ВСУ, які зможуть ефективно забезпечувати оборону країни. Для цього, як зазначив глава держави, потрібно не тільки збільшувати витрати, а й оптимізувати структуру і склад Збройних Сил.

Оптимізувати, звичайно, мається на увазі скоротити. У жовтні 2011 року президент підписав Закон «Про чисельність Збройних Сил України». Згідно з документом, ряди армії до кінця поточного року мають становити 184 тис. осіб, з яких 139 тис. - військовослужбовці. Скорочення зачепить 5 тис. військовослужбовців і 3 тисячі цивільних осіб, які працюють на об`єктах Міноборони. Загалом, не така вже велика цифра, половину з неї, ймовірно, складуть звільнені за віком. Здавалося б - все нормально, але ні. Відкриває очі на проблему інтернет - велика сила. Ось що можна прочитати на одному з форумів, завсідниками якого є українські офіцери:

«Вчора на службі тримали до 17.00 - в авральному порядку народжували пропозиції щодо "оптимізації" чисельності та структури під задані вже параметри. Про "м`який" варіант скорочення "всього" на 40 тис. аж до 2017 р. можна забути. Цього року ще "за старим планом" – 8 тис., а наступного - з усією пролетарською ненавистю, здається, 60 тис. одним махом. Є, до речі, підозра, що на всю цю кількість звільнених не вистачить грошей, і тут-то скористаються кабмінівською постановив про "пільги в межах бюджету", тим більше вже й КС з цього приводу висловився. Звільнити - звільнять, а вихідної допомоги будемо до смерті чекати».

Судячи з усього, автор цих рядків є одним з молодших офіцерів Генерального штабу ЗСУ, який і був стурбований підготовкою пропозицій в рамках виконання побажань президента-головнокомандувача. Далі анонімний представник ГШ уточнює, що «Верховний (головнокомандуючий - авт.) рубонув 100-110, тобто майже вдвічі, і основна маса скорочень (близько 70 тис. - авт.) - на 12-й, 13-й роки».

Отже, до 2014 року ми будемо мати армію загальною чисельністю близько 120 тис. осіб, що в принципі відповідає чисельності Збройних Сил Польщі і, напевно, яка є оптимальною для країни з 45 мільйонним населенням (населення Польщі - близько 40 млн. осіб.). Ось тільки між польською і українською арміями є одна важлива відмінність - останній обов`язковий військовий призов до Польщі пройшов у 2008 році. З тих пір поляки повністю перейшли на контрактну, тобто, професійну армію. Українські політики хоч і обіцяли, але так і не зважилися зробити службу в ЗСУ добровільною справою. Зрозуміло, що порівнювати контрактників, що складають основу армії Польщі, з українськими призовниками - справа невдячна, та й взагалі безглузда.

Розмірковуючи про майбутнє скорочення, українські офіцери відзначають, що в складі ВСУ сьогодні досить багато службовців передпенсійного віку, ось їх, мовляв, і слід звільнити в першу чергу. «Пенсіонерів, у яких є 20-ка (20 років вислуги - авт.), достататньо, нехай молодим дорогу дають», - пише один із учасників форуму, на що тут же отримує відповідь: «Я перепрошую, а ви з цими молодими служили??? Дорогу давати нікому, кадровий голод на керівні посади хоч вий...»

Але, звичайно, не тільки про скорочення кажуть офіцери, їх дуже турбує ситуація з реорганізацією системи управління ЗСУ. Висловлюють припущення, що «нагорі» вирішили ліквідувати штаби родів військ.

«Ліквідуються штаби видів взагалі нафіг, управління "морем" та "повітрям", якщо я правильно зрозумів, буде прямо з "геніального" штабу, щось типу головних управлінь ВМС і НД», - йдеться в одному з повідомлень, розміщеному на форумі .

Що дасть ВСУ посилення централізації керівництва, покаже час, але одне можна сказати точно - за своєю суттю система управління нашою армією буде ще довго спиратися на теорію, що залишилася в спадок від Збройних Сил СРСР. А звідки взятися новим віянням у військовому будівництві, якщо армія вже 20 років вариться у власному соку, вирішуючи в основному суто господарські завдання.

Вихід через вхід

На цьому, мабуть, варто припинити розписувати безрадісні перспективи української армії, а сказати кілька слів про те, де ж вихід із цього застою і розкладання. Все ті ж горезвісні поляки, хоча і витрачають на переозброєння армії не в приклад більше ніж Україна (на 2012 рік заплановано 1,9 млрд. дол. проти наших 375 млн. дол.), але не намагаються розробляти власні ракетні комплекси з нуля. Їм це просто не потрібно - Польща є повноправним членом НАТО, найпотужнішого військового об`єднання в світі. Завдання між арміями країн-членів Альянсу розподіляються згідно з їх технічними можливостями. Членство в НАТО дозволяє відчувати себе цілком захищеними навіть таким країнам, як Естонія чи Люксембург. Чисельність естонської армії наближається до 5 тисячам осіб, а про Люксембург краще взагалі промовчати. Та вступ в НАТО для України питання не тільки складне з технічної точки зору, але і вкрай проблематичне в політичному сенсі. Однак нинішній стан обороноздатності країни практично не залишає нам альтернатив - або ми повернемося до діалогу з Альянсом, або дозволимо армії повільно, але неухильно рухатися до повної деградації. Варіант позаблокової Швейцарії не пропонувати, а виникнення військового об`єднання з Росією на нинішньому історичному етапі означатиме для України втрату незалежності.

У своєму виступі перед майбутніми офіцерами 23 лютого президент вичерпно описав ситуацію, яка складається сьогодні у світі. "Глобальна фінансово-економічна криза загострила весь спектр проблем, пов`язаних з конкуренцією за стратегічні ресурси розвитку, що часом провокує спроби вирішити народжені проблеми військовими засобами. Ми повинні бути готові протидіяти таким загрозам", - сказав Янукович. При цьому він зазначив, що метою закону, що закріплює за Україною позаблоковий статус, було отримання п`ятирічної паузи для проведення військової реформи. Подібні висловлювання можуть бути витлумачені як намір влади якщо і не завтра, то в найближчому майбутньому повернутися до теми інтеграції України до Північноатлантичного альянсу. Хоча більшість експертів і політологів уже поспішили висловити сумнів у можливості подібної зміни зовнішньополітичного курсу, але надія все-таки залишається...

Петро Черних (УНІАН)

УНІАН в Google News