Утилізація російських боєприпасів в Україні: гроші – ніщо, імідж – усе?

Навіщо Україні, яка ніяк не може дати собі раду з утилізацією власних боєприпасів, звалювати на свої плечі ще й чужі проблеми? Тим паче, що заявлене фінансування не відповідає масштабності поставленого завдання.

"Укроборонпром" допоможе Чорноморському флоту РФ позбутися списаних боєприпасів, які зберігаються у місцях базування російських моряків у Криму. Відповідну угоду було підписано між «Укроборонпромом» і  «Рособоронсервісом» ще 28 лютого ц.р. Про кількість російських боєприпасів, які належить утилізувати українським фахівцям, як, власне, і про терміни утилізації, поки що нічого не відомо. «Укроборонпром» оприлюднив тільки суму, яку російська сторона виділяє на ці заходи, – 235 млн. руб., що відповідає приблизно 64 млн. грн., або 8 млн. дол. Безумовно, угода про утилізацію боєприпасів ЧФ РФ – чудова новина для Севастополя, оскільки за рівнем концентрації вибухонебезпечного брухту на 1 км території місто могло б претендувати на перше місце у світі, просто заявку подати рука ні в кого не піднімається. Проте цікаво було б розібратися, наскільки заявлене фінансування відповідає масштабності поставленого завдання...

Дорогою на 17-й арсенал

Україна ще з 1990-х років пропонує утилізувати списані боєприпаси ЧФ РФ на своїх підприємствах. Тривалий час Росія ці ініціативи фактично ігнорувала і лише недавно почала виявляти до них цікавість. У червні 2011 року міністр оборони РФ Анатолій Сердюков за підсумками зустрічі з українським колегою Михайлом Єжелем заявив, що зацікавлений у залученні наших спеціалізованих підприємств до утилізації на території України боєприпасів, озброєння і військової техніки ЧФ РФ. Але минуло більш як півроку, перш ніж між новим міністром оборони України Дмитром Саламатіним і Анатолієм Сердюковим було укладено відповідні домовленості.

Тим часом жителям Севастополя тема боєприпасів ЧФ РФ відома не тільки з переговорів  міністрів оборони двох країн. У вітчизняних ЗМІ вже багато років нерідк з’являються повідомлення про всілякі порушення, пов'язані насамперед із транспортуванням боєприпасів ЧФ РФ територією міста. Співробітники ДАІ не раз зупиняли російські військові автомобілі з вантажем боєприпасів. Один із найбільшкричущих випадків трапився 3 листопада 2009 року, коли протягом дня даїшники тричі зафіксували незаконне переміщення вулицями Севастополя військової техніки ЧФ РФ, яка перевозила крилаті ракети з крейсера «Москва», на якому незадовго до цього сталась пожежа. Ракети, навіть не прикриті тентом, транспортували без обов'язкового супроводу на склади 17-го арсеналу ЧФ РФ. При цьому заступник комісара ЧФ РФ з озброєння і експлуатації озброєння віце-адмірал Афанасьєв пояснив, що ці ракети «небезпечні, тому їх першими вивозять з корабля на арсенал». Були й дрібніші інциденти, коли боєприпаси перевозили знову-таки без супроводу, без дозволу української автоінспекції і в автомобілях, абсолютно не призначених для цього. У більшості своїй вантажівки з боєприпасами було затримано дорогою на згаданий 17-й арсенал, про який і піде мова далі.

«Екстериторіальні» боєприпаси на українській території

Наявність у районі Севастополя вапнякових скельних масивів дозволяє обладнати величезні приміщення всередині породи, до того ж жителі міста (раніше – Херсонес) упродовж тисяч років видобували вапняк для будівельних потреб. Як наслідок – скелі помережані глибокими штольнями, найвідоміші з яких – Інкерманські. Саме в них до 1942 року містилися основні склади озброєння Чорноморського флоту. В ході оборони Севастополя під час Другої світової війни їх підірвали радянські війська, під обваленими скелями залишилися лежати тисячі тонн боєприпасів, які не здетонували. Але тема розмінування Інкерманських штолень – окрема історія. Нас же цікавить чинний 17-й арсенал ЧФ РФ, який є основним місцем зберігання боєприпасів російського військового флоту, що базується у Севастополі.  

За даними керівника інформаційних програм центру «НОМОС» Павла Лакійчука, на 17-му арсеналі ЧФ РФ налічується 12 штолень, значна частина яких заповнена боєприпасами, що підлягають утилізації. «За даними на момент розділення Чорноморського флоту між Україною і Росією, у цих штольнях зберігалося близько 1400 умовних вагонів артилерійських боєприпасів, включно з ракетами, і близько 300 умовних вагонів з боєприпасами до стрілецької зброї. Вага одного умовного вагона становить 20 тонн. Частина боєприпасів 17-го арсеналу належать до періоду Другої світової війни, доступ до них ускладнений», – уточнив експерт.

Він нагадав, що у першій половині 1990-х років між Україною і Росією навіть виник конфлікт через те, що російські військові утилізували боєприпаси в територіальних водах України методом затоплення. «Все це відбувалося з порушенням як українського, так і російського законодавства, але оскільки на ЧФ РФ українське законодавство тоді не поширювалося, а російське не діяло на території України, стали можливими подібні прецеденти. Тоді українська сторона вперше запропонувала утилізувати боєприпаси ЧФ РФ на своїх профільних підприємствах, але росіяни не погодилися. Останніми роками боєприпаси ЧФ РФ, зокрема крилаті ракети і боєприпаси РСЗВ (реактивні системи залпового вогню), у невеликих кількостях вивозилися для утилізації до Новоросійська. Відбувалась утилізація і на місцях, але в дуже невеликих кількостях і фактично напівкустарним методом», – відзначив Лакійчук.

Неважко порахувати, що загальний обсяг боєприпасів, які складують у штольнях 17-го арсеналу, становив на момент розвалу СРСР близько 34 тисяч тонн. Звичайно, частину їх російські військові могли утилізувати, немало й затопили. Але ж склади постійно поповнювалися новими боєприпасами, термін придатності яких давно минув. Отже, не буде перебільшенням (аби не виявилося применшенням) припустити, що на 17-му арсеналі налічується близько 30 тис. тонн списаних снарядів, бомб, мін, ракет і торпед.

Утилізація – хто, де і як?

Технологія утилізації боєприпасів, у загальних рисах, передбачає їх розбирання, насамперед відділення вибухової речовини (ВР) від корпусу з подальшою переробкою. Метал іде на переплавлення, а ВР – або на виробництво промислової вибухівки, або спалюється у спеціальних печах. Але якщо з утилізацією боєприпасів до стрілецької зброї і легких артилерійських особливих проблем не виникає, то з ракетним озброєнням, а також з торпедами, морськими мінами і потужними артилерійськими боєприпасами ситуація складна. Наявні вибухостійкі камери, в яких відбувається демонтаж боєприпасів перед утилізацією, не витримають їх вибуху. Як наслідок, частину мінно-торпедного озброєння доведеться утилізувати методом підриву. Наприклад, жителі Шостки давно звикли, що на вибуховому майданчику місцевого заводу «Імпульс» регулярно лунають потужні вибухи. Наскільки таку практику можна вважати прийнятною, хай вирішують фахівці.

Ще одна проблема – транспортування боєприпасів. Одним із найважливіших аспектів підписаної угоди залишається питання, де саме їх будуть утилізувати. Зрозуміло, що у Севастополі, та й взагалі у Криму, цього робити не варто – можна всіх туристів розлякати. Скоріш за все, боєприпаси вивозитимуть на профільні українські підприємства. У нас утилізацією займаються ХКО ім. Петровського (Дніпропетровська обл.), державне підприємство «Павлоградський хімічний завод», Рубежанський казенний хімічний завод «Зоря», Донецький казенний завод хімічних виробів, Шосткінські казенні заводи «Зірка» та «Імпульс». Усі вони розташовані досить далеко від Криму, не кажучи вже про Севастополь.

Добре відомо, що складний рельєф місцевості суттєво обмежує розвиток транспортної інфраструктури Севастополя, яка залишає бажати кращого. Фактично до міста веде одна залізнична лінія, яка проходить у безпосередній близькості до житлових районів.

Але перелічені проблеми все ж таки вторинні, головним є питання фінансування. Як уже було сказано, росіяни виділяють на утилізацію своїх боєприпасів лише 235 млн. руб. (64 млн. грн.). Для порівняння: відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів від 1 лютого 2012 року, у  2012-2016 рр. в Україні планується утилізувати 120 тис. тонн боєприпасів. Вартість робіт оцінюється у 972 млн. грн. Виходить, що на утилізацію 10 тис. тонн боєприпасів потрібно близько 80 млн. грн., а виділених Росією 64 млн. грн. вистачить приблизно на 8 тис. тонн. Отож, про повне очищення штолень 17-го арсеналу не йдеться в принципі (нагадаємо, за деякими оцінками, там зараз зберігається близько 30 тисяч тонн боєприпасів). Не можна ж припустити, що російські боєприпаси просто поповнять українські склади, на яких і без того налічується близько 2 млн. тонн списаного боєзапасу.

Висновок напрошується вельми суперечливий. З одного боку, Севастополь, безумовно, буде у виграші, вітчизняні переробники теж не залишаться ображеними. Але для України, яка ніяк не може дати собі раду з утилізацією власних боєприпасів, звалювати на свої плечі ще й чужі проблеми, якось нелогічно. Тим паче, що ніякого яскраво вираженого фінансового позитиву від цього Україні не світить. Хіба що братерсько-іміджевий...

Антон Лосєв (УНІАН)

УНІАН в Google News