Вівторок,
22 серпня 2017
Наші спільноти

Потенціал сценарію криміналізації наклепу ще не вичерпано

Єдиним демократичним шляхом для України буде повна відмова від ідей криміналізації наклепу як таких, що створюють пряму загрозу для свободи слова, а в разі їх реалізації призведуть ні до чого іншого, як до згортання демократичних прав і свобод та порушення міжнародних зобов’язань

Щонайменше всю медіа-спільноту України сколихнула новина про спробу повернути до законодавства кримінальну відповідальність за наклеп. Раніше, подібні законопроекти вносилися у 2003, 2004, 2006, 2008, 2010 роках, однак жодного разу не знаходили необхідної підтримки у Верховній Раді України. Цього разу у світлі наближення виборів та розпалу передвиборчої кампанії спроба повернути здавалось би вже архаїчну норму, яка існувала ще у Кодексі 1960 року, була сприйнята громадськістю особливо критично.

Чергова спроба залякування...

Відповідно до запропонованого проекту закона народного депутата Журавського, наклепом пропонується вважати умисне поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають її ділову репутацію, якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки. До тяжких наслідків, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, пропонується відносити такі наслідки, які у п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Відповідальність за наклеп санкція запропонованої статті встановлює залежно від кваліфікуючих ознак - від штрафу та виправних робіт до обмеження волі строком від 2 до 5 років, або і позбавлення волі до 3 років, якщо має місце звинувачення у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Для порівняння, відповідальність у формі обмеження волі на аналогічний строк до 5 років наразі передбачена Кримінальним кодексом за побої і мордування вчинені групою осіб,  а позбавлення волі на строк до 3 років – за середньої тяжкості тілесне ушкодження чи, наприклад, за зараження вірусом імунодефіциту людини.

На сьогоднішній день право на честь, гідність та ділову репутацію охороняється на рівні з іншими немайновими правами в межах цивільно-правових способів захисту. Так, керуючись Цивільним кодексом України, особа може захисти своє право на честь і гідність шляхом відшкодування їй моральної шкоди, спростування недостовірної інформації та надання права на відповідь. Тобто цивільне законодавство достатньою мірою захищає немайнові права особи. Більше того, як свідчить численна практика такого роду спорів у судах, реалізація зазначених способів цивільно-правового захисту здійснюється доволі ефективно.

У зв’язку з цим виникає запитання – з якою метою та виходячи з яких міркувань необхідно знову криміналізувати діяння, механізм відповідальності за яке і без того визначений законодавством доволі детально. Адже для того аби розширити перелік дій, які вважати злочинами, повинні бути вагомі підстави. Приміром, повинно бути встановлено, що рівень відповідного правопорушення невпинно зростає і становить значну суспільну небезпеку, а наявні методи захисту не забезпечують належного рівня боротьби з ним.

Однак, аналіз існуючої практики захисту права на честь, гідність та ділову репутацію в Україні на даному етапі не дає можливості знайти жодної вагомої підстави для розширення переліку злочинних діянь, шляхом включення до нього наклепу.

Єдиним об’єктивним поясненням ініціювання такого роду змін до чинного Кримінального кодексу може бути чергова спроба залякування журналістів та черговий крок у напрямку згортання свободи слова в Україні.

Включення таких відверто суб’єктивних категорій як «наклеп» до Кримінального кодексу створить умови для тлумачення їх слідчими на власний розсуд, а відтак і вирішення на власний розсуд питання про кваліфікацію тих чи інших часто оціночних висловлювань як злочинних, а осіб, що їх висловлюють, як злочинців. Створення такого роду свободи слідчим в тлумаченні та оцінці тих чи інших суб’єктивних словесних категорій, має об’єктивні підстави стати черговим важелем свавілля.

Одночасно в разі якщо Верховна Рада прийме відповідні зміни та поверне відповідальність за наклеп до Кримінального кодексу матиме місце порушення міжнародних зобов’язань України.

Крок назад...

У 2001 році Україна прийняла зобов’язання перед Радою Європи, котрі викладені у Резолюції № 1239 (2001) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Свобода вираження поглядів та переконань і функціонування парламентської демократії в Україні», а також у Рекомендаціях № 1513 (2001) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Виконання обов'язків і зобов'язань, взятих  Україною при вступі до Організації».

Зокрема, у Резолюції №1239 ПАРЄ в переліку дій, які має вчинити Україна, визначено декриміналізацію наклепу. На виконання таких міжнародних зобов’язань Україна у 2001, приймаючи новий Кримінальний кодекс, виключила з нього відповідну норму про наклеп.

Очевидно, що її повернення сьогодні стане нічим іншим як кроком назад в напрямку згортання прав та свобод і відступом від зобов’язань перед міжнародною спільнотою.

Разом з тим, незважаючи на масштабне засудження і Радою Європи, і ОБСЄ, і ООН, і рядом інших міжнародних організацій переслідування дій пов’язаних з посяганням на честь та гідність в кримінальному порядку, відповідні норми і до сьогодні існують у кримінальних кодексах більшості держав, в тому числі держав-членів ОБСЄ та ООН.

Показово, що Україна була у ряді перших держав, які свого часу декриміналізували наклеп, поряд з Боснією і Герцеговиною, Кіпром, Естонією, Грузією, Молдовою. У 2009 році до держав, які відмовилися від кримінального переслідування наклепу долучилися Англія і Уельс.

Мотивом декриміналізації наклепу кожного разу декларується, перш за все, забезпечення свободи слова та реалізації статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на свободу вираження поглядів.

В ряді демократичних держав, де норма про кримінальну відповідальність за наклеп досі існує, вона втім десятиліттями не застосовувалася.

Приміром, у Неваді (США) кримінальна санкція за наклеп передбачає до 1 року позбавлення волі або штраф розміром 2000 доларів. При цьому, місцевій правозастосовчій практиці відомі лічені випадки застосування такої санкції, у зв’язку зі складністю доведення наявності складу злочину. Так, в процесі збору доказів, прокурорам не вдається довести одночасно негативний характер інформації, її невідповідність дійсності, обізнаність про це особи, а також умисел на вчинення правопорушення. Така ситуація є доволі зрозумілою, з огляду на повною мірою оціночний та суб’єктивний характер наклепу як такого та пов’язані з цим складнощі у доведенні. Натомість, захист успішно здійснюється у цивільно-правовому порядку.

Однак, навіть допустити існування такої норми та гарантувати відсутність умов для зловживання нею, може лише держава зі стійкою розвиненою демократією, до якої сьогодні неможливо віднести Україну.

Більше того, як свідчить досвід, навіть у країнах, що позиціонують себе як правові та демократичні має місце відверте зловживання.

Резонансним випадком застосування кримінальної відповідальності за наклеп, що у вересні цього року отримав масштабний осуд міжнародної спільноти, став випадок засудження польського журналіста. Останнього засуджено до 10 місяців виправних робіт за публікацію сатиричних матеріалів про президента Польщі. Такі дії Польської держави зустріли осуд на міжнародному рівні з вимогами негайного виключення норми про наклеп з кримінального кодексу.

Аргументи на користь декриміналізації наклепу містяться й у численних рішеннях Європейського суду з прав людини. І хоч Страсбурзький суд ніколи прямо не вказував на необхідність скасування відповідних норм, його позиція прослідковується з висновків про те, що публічний інтерес, який є підставою застосування кримінальних санкцій до журналіста, в жодному випадку не може вважатися сумісним з сучасними принципами свободи вираження поглядів, закріплених у 10 статті Європейської конвенції. Тим самим, Європейський суд вказує на несумісність кримінального переслідування дій, пов’язаних з вираженням поглядів, натомість їх приватно-правову природу.

25 вересня 2012 року, під тиском громадськості, ініціатор резонансного законопроекту В.Журавський оголосив про його відкликання. В обґрунтування, покладено заяву про поспішність власних дій без проведення попереднього громадського обговорення законопроекту.

Не беручи під сумнів, безумовно, схвальний характер ініціатив щодо врахування думки громадськості, хочеться сподіватися, що вони є не тільки деклараціями у світлі розпалу виборчої кампанії.

Між тим, народний депутат з фракції “БЮТ-Батьківщина”, перший заступник голови Комітету ВР з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності парламенту Сергій Сас заявив, що Журавський не має права сам відкликати свій проект закону і тепер Верховна Рада має визначатися щодо його долі.

“На цій стадії документ направляється в профільний комітет, який готує даний законопроект до другого читання. Він уже є власністю Верховної Ради і не є власністю пана Журавського”, - сказав Сас.

Народний депутат також висловив думку, що заява В.Журавського про відкликання скоріше є “грою на публіку”. “Його керівництво, колеги по партії та фракції зрозуміли, що в передвиборчий період історія з цим законопроектом буде не на користь правлячій партії”, - сказав С.Сас, додавши, що, скоріш за все, цей законопроект дійсно буде відхилений, оскільки “вже дана негласна команда”.

Але єдиним демократичним шляхом для України буде повна відмова від ідей криміналізації наклепу як таких, що створюють пряму загрозу для свободи слова, а в разі їх реалізації призведуть ні до чого іншого, як згортання демократичних прав і свобод та порушення міжнародних зобов’язань. 

Оксана Єфімчук, старший юрист ЮК «Jurimex»

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку