По безрабіттю вдаримо лозунгами та «липовими» цифрами

Кабмін затвердив держполітику у сфері зайнятості на 2010-2011 роки. Але ознайомившись з документом, доходиш до висновку - боротися з ганебними явищами будуть загальними фразами, а не прогресивними реформами...

Український потенціал у розробці ноу-хау унікальний, особливо в контексті ринку праці: внз без гальм штампують армії претендентів на звання безробітних, конкуренція у працевлаштуванні "підсолоджується" корупцією, а ті, хто втратив робочі місця, абсолютно випадають з поля зору держави, якщо розглядати ситуацію з компенсацією - з урахуванням повного фінансового фіаско в Україні її і приблизно допомогою назвати не можна. До цього можна додати пенсійну "реформу", яка зупинить ще на роки вивільнення робочих місць. Що стосується біржі праці, то пробитися на облік в центр зайнятості - щастя далеко не для кожного. Кабмін визначився, як в таких умовах діяти, затвердивши державну соціальну політику на 2010-2011 роки. Але, ознайомившись з документом, приходиш до висновку - боротися з перерахованими "відстійними" явищами будуть загальними фразами, а не прогресивними реформами. Як результат отримаємо банальний звіт, виписаний нейтральними фразами і непідкріпленими реалиями цифрами…

Безробіття в цифрах і фарбах

Затверджені урядом основні напрями реалізації державної політики зайнятості на 2010-2011 роки (затверджено постановою КМУ 8 вересня 2010 р. №831), як будь-який подібний документ, який не передбачає особливих "наслідків", майоріє прогнозами рівня безробіття, заснованими на виконанні розмито виписаних заходів. Так, згідно з документом, у середньому за рік, тобто до кінця 2011-го, планується збільшити чисельність працюючого населення з 20,3-20,5 млн. осіб до 20,4-20,6 млн. (з 57,4-58% до 57,7-58,3%).

Усі розрахунки проведені за методологією Міжнародної організації праці (МОТ), а не українського Держкомстату. Останній, до речі, останнім часом не перестає радувати даними про послідовне скорочення рівня безробіття. Хоча, абсолютно зрозуміло, що така статистика подається з урахуванням зниження негативного чинника правди. Складається враження, що цифри відомства - показники, зроблені "на око" супер-оптимистом.

Щодо методології МОТ, то армія звільнених і непрацюючих, яка на сьогодні складає 1,8-1,9 млн. осіб, буде скорочена в середньому до 1,7-1,8 млн. (з 8,1-8,4% до 7,6-8,1%). А тепер принципи викорінювання "зла": перший - мінімізація впливу кризи на стан національного ринку праці. Після масових звільнень з осені 2008-го і майже до кінця 2009-го, тобто, після дворічного "трудового застою", на підприємствах, у конторах і офісах демонструвати боротьбу з впливом кризи все одно, що битися з тінню.

Друга дія - розширення застосування праці за рахунок створення робочих місць з належними умовами. Про це говорити, принаймні, лицемірно. Адже належними умовами праці в країні можуть похвалитися хіба що верхи, які і є авторами політтворіння. Звичайно, у нас успішніше працюють соціально відповідальні компанії. Але, як показує практика, у більшості випадків українці навіть в судах, про чесність яких можна говорити нескінченно, не можуть добитися належних компенсацій за "специфічні" умови праці. До цього можна додати величезну кількість позовів до міжнародних судів, які виносять ухвали на користь українців. Правда, їх втілення в життя можна чекати вічність.

Дійсно, давно пора на законодавчому рівні ввести відповідальність працедавців, чиє ставлення до роботи працівників все частіше є недобросовісним. Недооцінка робочої сили, і кваліфікованої у тому числі, в Україні в моральному і матеріальному плані зашкалює. А запевнення деяких експертів, що хороший працівник з великим стажем завжди знайде собі гідне місце, можна поставити під сумнів. У нас при прийнятті на роботу "блат" грає значно більшу роль, ніж уміння і навички. Це ж можна сказати і про рівень зарплати. Що стосується "глухих" регіонів, то там, на відміну від столиці і інших мільйонників, знайти роботу, та ще у "добренького працедавця, - у принципі недосяжна мрія.

Продовжувати критику соціальної політики влади не варто, оскільки інші її напрями можна реалізувати виключно в "тепличних" умовах – за умов кришталевої чесності влади, працедавців і судів, що є практично недосяжною метою.

Поговоримо про Пенсійний фонд - лакмус стану гаманця як працюючих, так і пенсіонерів. Принцип його роботи - ті, хто працюють, перераховують гроші, а тим, хто вже відпрацювали - "заслужена винагорода". Як зазначив голова правління Пенсійного фонду Борис Зайчук, протягом 2009 року в Україні кількість працюючих скоротилася на 1 млн. громадян(!), а тільки "за перше півріччя цього року ми маємо (число працюючих громадян - авт.) мінус 98 тис"…

Зрозуміло, що цей стан справ - додаткове навантаження на держслужбу зайнятості, але більшою мірою на бюджет Пенсійного фонду, який давно тріщить по швах. У планах влади, вірніше на вимогу МВФ, дефіцит ПФ необхідно ліквідовувати. Ось тут-то і допоможе пенсійна реформа. Шкода, що середньостатистичному українцеві від неї не варто чекати "пряників".

Що збирається робити влада, розповів віце-прем`єр Сергій Тігіпко. За його даними, в Україні 67% пенсіонерів отримують пенсію до 1000 грн. Як же підняти виплати при "худенькому" ПФ? За його словами, дефіцит бюджету Пенсійного фонду у 2008 році складав 17 млрд. грн., у поточному році його вдалося понизити з 29 млрд. грн. до 26 млрд. грн. Проте, для усунення дефіциту бюджету ПФ необхідно вжити ряд заходів, зокрема, обмежити максимальний розмір пенсій, збільшити пенсійний стаж, впровадити стимули для працівників, щоб вони залишалися працювати після досягнення пенсійного віку, а також розглянути питання про введення індикативних заробітних плат.

Крім того, зауважив С. Тігіпко, для введення в Україні другого рівня пенсійного забезпечення необхідно розвивати фондовий ринок, а також керувати соціальну політику до легалізації заробітних плат. Ідея непогана, але усе залежить від конкретних заходів з її реалізації.

І ще один чинник українського ринку праці. За даними Б. Зайчука, "у липні 3,6 млн. громадян мали заробітну плату на рівні 509 грн.". Але тут, як кажуть, без коментарів.

"Безробітні" прогнози

Основними проблемами на ринку праці на сьогодні залишаються - низька кваліфікація претендентів (одна з причин - неналежний рівень підготовки фахівців у вищих навчальних закладах), скорочення вакансій (на тлі закриття підприємств і падіння обсягів виробництва), неконкурентна в плані трудового досвіду молодь. За даними Державної служби зайнятості, протягом 2009 року на обліку було 975,5 тис. осіб у віці до 35 років, у тому числі 74,1 тис. випускників вищих і професійно-технічних навчальних закладів. Залишається додати низький рівень оплати праці (2/3 українці отримують заробітну плату нижчу за середню - 2 373 грн.) і вийде хороший коктейль з поганих і ще гірших передумов для нашого рожевого майбутнього.

До того ж, розв`язати проблему безробіття не означає поставити хрест на зарплатних боргах підприємств. Зрозуміло, що вони щокварталу ростимуть, а якщо навіть і вдасться трохи скоротити, то "змагатися" з інфляцією і курсовими коливаннями, які можливі в Україні, такому скороченню поки не вдається. А ще треба додати "вимушені" відпустки і "за свій рахунок", тимчасову зайнятість, сезонні роботи та інші особливості ринку праці, на які влада закриває очі.

Крім того, у недалекому майбутньому кількість вакансій на ринку скоротиться за рахунок підвищення пенсійного віку для жінок. За різними підрахунками, це до 300 тис. місць на рік. Як йтимуть справи на практиці, швидше за все, з`ясувати можна буде вже після місцевих виборів, адже непопулярні заходи рейтингів не підвищують.

Проблеми не вирішують, а "заговорюють"

Хоч держслужба зайнятості і виконує свої обов`язки, активно реалізовуючи програми з перепідготовки кадрів, щодо всіляких компенсацій і так далі, цих заходів однозначно недостатньо для кардинальної зміни ситуації на ринку праці. Міняти необхідно самі підходи до існуючих проблем. Проте, про це поки не йдеться, ніколи перепинити плачі з приводу Пенсійного фонду. А як його можна наповнити, якщо кількість працездатного населення постійно скорочується. Плюс до цього, представник Інституту демографічних і соціальних досліджень Лідія Ткаченко додає, що без істотного зростання рівня народжуваності солідарна система пенсійного забезпечення не має сенсу.

Виходить замкнене коло - бюджетні проблеми ПФ вирішуються тільки шляхом збільшення відрахувань до нього, тобто, легалізацією зарплат, а головне, їх зростанням. На ділі останній механізм нежиттєздатний, а значить світла у кінці тунелю немає. Адже розв`язати проблему шляхом підвищення пенсійної планки для українок не бачиться можливим. Ймовірно, копати треба глибше, а владі не до того, поки риє на поверхні. І як довго це триватиме? Коли на вулицях під час робочого дня прогулюватимуться не молодь, попиваючи пиво і "відтягуючись", а бабусі з онуками, а перспективні і освічені молоді фахівці для них увечері після роботи привозитимуть в багажнику своїх авто різну смакоту та інші замовлення. Чого ще душі завгодно…

Юлія Главацька (УНІАН)

УНІАН в Google News