Чорнобильські території «очистять» від соціальних гарантій

Уряд розглядає можливість реабілітації територій, забруднених унаслідок аварії на ЧАЕС. Для українців, які живуть на них, це може означати урізання соцгарантій...

Що більше років минає з часу аварії на Чорнобильській АЕС, то наполегливіше у суспільство продукується думка, що все страшне позаду. А раз так, то й «брудні» території час перевести до розряду «чистих». І хоча напіврозпад стронцію і цезію, які запорошили Україну і не тільки її у 1986 році, ще не настав, усе навколо нас говорить про те, що безрадіоактивне життя налагоджується. Наприклад, Київ. Його вулиці давно забули обов'язкове миття поливними машинами вранці і ввечері (і не тільки в центрі столиці, як це робиться зараз з естетичною метою), сміття і листя спалюють просто у дворах, а не вивозять і «хоронять» у спеціально відведених місцях. Діти годинами бавляться у пісочницях, школярам дають домашнє завдання оформити гербарій, на ринку нині рідко почуєш «звідки продукти», та й взагалі, слово «фонить» своє віджило. Але якщо влада активно візьметься за реформу «чорнобильської» сфери, то все, що хоча б візуально трохи вляглося, відразу ж відповість вибухом. Адже «очищення» забруднених територій торкнеться мільйонів українців, які на них живуть і яким і без того дісталося сповна. Соціальні гарантії щодо них, які давно не під силу злиденній скарбниці, ризикують зменшитися в обсязі. Мабуть, саме з метою економії питання реабілітації «забруднених» територій зараз активізується уряд. Безперечно, чорнобильські дотації потребують переобліку, але до цієї проблеми треба підходити з особливою відповідальністю.

Прем'єр-міністр Микола Азаров вважає, що «є всі підстави нарешті відновити, вдихнути життя у ці спорожнілі, мляві території, міста, населені пункти. А це все - робочі місця і додатковий дохід нашому бюджету, нашій країні». За його словами, у Київській області, за межами території, що безпосередньо прилягає до зруйнованої Чорнобильської АЕС, майже не залишилося населених пунктів, де є підвищений рівень радіації, з 2,5 тисячі таких населених пунктів залишився тільки 31. У зв'язку з цим уряд готує нову програму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Як відзначив прем'єр, фінансування чорнобильських програм цього року збільшено на 2,2 мільярда гривень. «Ефект від цього буде дедалі відчутнішим», - пообіцяв Микола Янович.

Не рахуючи «чорнобильців» - переселенців і ліквідаторів, яких налічується понад 2 мільйони, ефекту чекають 200 тис. кв. км території України і більш ніж 5 млн. га сільгоспугідь. У Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій теж налаштовані на використання цих гектарів і кілометрів з господарською метою. Причому, за словами глави відомства Віктора Балоги, зважаючи на покращення радіологічної обстановки на вказаних землях можливе зниження статусу рівня забрудненості низки територій.

І законодавча база під такі ініціативи підганяється. У березні поточного року Верховна Рада прийняла у першому читанні відповідний законопроект (“Про внесення змін до Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (про умови господарювання на радіоактивно забруднених територіях) (№8433).

Міжнародні експерти теж погоджуються з необхідністю «очищення» забруднених територій. На їхню думку, основною проблемою є не радіаційне забруднення, а брак можливостей для соціально-економічного розвитку населення.

Так, представник Програми розвитку ООН за проектом «Міжнародна науково-інформаційна мережа з питань Чорнобиля (ICRIN)» Антоніус Брук відзначав, що одним із головних своїх завдань ООН бачить поширення серед населення постраждалих територій науково обгрунтованої інформації про реальний рівень радіаційного забруднення в місцях їх проживання. «На основі цієї інформації люди зможуть вести продуктивнішу соціальну і господарську діяльність, що дозволить їм урешті-решт повернутися до нормального життя. ООН підтримує уряди постраждалих від Чорнобильської катастрофи країн і прагне до 2016 року подолати застій у розвитку забруднених територій, жителям яких необхідно повернути віру у власні сили», - вважає він.

Справді, пожвавити чорнобильські зони давно пора. І влада про це не перший рік говорить, але, мабуть, порожній бюджет стоїть на заваді вирішенню цього питання. Наприклад, у грудні 2010 року Національна комісія радіаційного захисту України при Верховній Раді заявляла про намір провести дослідження радіаційного забруднення територій, що мають статус зон, з метою їх скорочення. Тоді голова НКРЗУ, народний депутат Володимир Скубенко заявив, що «наразі не йдеться про виведення населених пунктів із зон радіаційного забруднення. Ми говоримо тільки про те, що по ряду населених пунктів уже були проведені дослідження, які показали, що ступінь забруднення в них не відповідає тому рівню, за яким їх було внесено до 4-ї зони забруднення». За його словами, не йдеться про зменшення якихось виплат або пільг, які одержують сьогодні люди, що проживають у цих зонах. «Так, є 1-ша зона забруднення, яка підлягала обов'язковому відселенню, але навіть там сьогодні будуються нові об'єкти з переробки ядерних відходів. 25 років ми працювали над ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, але сьогодні настав час щось будувати, будувати в 4-й зоні, найменше забрудненій після аварії, настав час оздоровлювати території. Держава повинна стимулювати розвиток зон соціальними і промисловими проектами. Для того, щоб ця зона поступово, як шагренева шкіра, стискалася і там починало відроджуватися життя», - сказав він.

Але результати досліджень досі не оприлюднено. Або питання продовжують вивчати, або висновки вчених не для «сторонніх» очей. Таке собі дежавю: коли у 1986 році Хрещатиком у 30-градусну спеку йшли першотравневі колони демонстрантів, не знаючи про те, що трапилося, комуністична еліта вивозила своїх дітей подалі від вогнища радіації. Тоді теж інформація була не для всіх.  

Говорили про «очищення» і в 2008 році. У той час міністр з питань надзвичайних ситуацій Володимир Шандра теж заявляв, що значна кількість населених пунктів, які лежать у чорнобильській зоні радіоактивного забруднення, стали менш небезпечними для життя. «У 2007 році в цих областях Міністерство з надзвичайних ситуацій здійснило дозиметричну паспортизацію 2163 населених пунктів, 332 з яких уже сьогодні можна виводити з категорії радіоактивно забруднених, а 431 - переводити у нижчу категорію», - сказав міністр.

Але далі говорильні діло не пішло. Тема дуже ризикова, як і, в принципі, відносини влади та електорату.

Згідно з Законом «Про правовий режим територій, які зазнали радіаційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», прийнятим у 1991 році, в Україні зони радіоактивного забруднення розділені на чотири види. 1-ша - зона відчуження, з якої проведено евакуацію населення у 1986 році; 2-га зона безумовного (обов'язкового) відселення - територія, яка перенесла інтенсивне забруднення довговічними радіонуклідами. 3-тя зона - зона гарантованого добровільного відселення, територія з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію, стронцію або плутонію, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінювання людини може перевищувати 0,1 бера за рік понад дозу, яку вона одержувала в доаварійний період. 4-та зона посиленого радіоекологічного контролю - територія з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію, стронцію або плутонію за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінювання людини перевищує 0,05 бера за рік понад дозу, яку вона одержувала в доаварійний період.

«Реабілітовувати» (основна мета – скоротити витрати бюджету) планують насамперед 4-ту зону. Ті, хто пережили Чорнобильську катастрофу, добре пам'ятають дискусії навколо зарахування Києва до цієї території. Досі не зрозуміло, як усі населені пункти навколо столиці перебувають у 4-й зоні, а сам Київ - ні. Мабуть, у ті часи навіть нафтогазовому СРСР була не по кишені радіоактивна столиця зі всіма наслідками, які з цього випливають. А зараз з нашими економічними можливостями і сама 4-та зона стала великим тягарем. Ось і вирішили її реанімувати для повноцінного використання, але й це потребує чималих витрат.  Так, в Україні на охорону земель у 2011 році було спрямовано 45,3 млн. грн. з передбачених 338 млн. грн. На сьогодні у нашій країні загальна площа земель, що потребують консервації, становить 1,1 млн. га, з них 644,2 тис. га - деградовані, 432,1 тис. га - малопродуктивні і 11,9 тис. га – техногенно забруднені землі. То чиїм коштом будемо очищати забруднені території?

І найголовніше, четверта зона є найбільш чутливою в соціальному сенсі слова. Не торкаючись дуже дражливого питання "інвентаризації" ліквідаторів та інших категорій «чорнобильців», хотілося б вірити, що обіцянки влади нічого не урізувати будуть виконані, але не виходить. У час безгрошів’я розраховувати на це немає сенсу – важелі для скорочення бюджетних витрат задіяні, «економія» має особливе значення для нинішньої правлячої команди з огляду на соціальні ініціативи Президента. Але що цікаво, намір урізувати соцгарантії одним категоріям громадян уживається з підвищенням їх іншим. Або електорат поділено на декілька складових за принципом надійності, або влада заплуталася у своїх ініціативах.

Нана Чорна (УНІАН)

УНІАН в Google News