Залізничники увічнили пам’ять Георгія Кірпи

У селі Клубівка на Хмельниччині з’явився музей-садиба екс-міністра транспорту та керівника "Укрзалізниці".

Двотисячне село Клубівка на Хмельниччині не випадково “засвітилося” на мапі України. Тут, у липні цього року з’явився музей-садиба Героя України Георгія Кірпи, екс-міністра транспорту та зв’язку України-Генерального директора Укрзалізниці. В урочистостях з нагоди відкриття взяли участь генеральний директор Укрзалізниці Михайло Костюк, голова профспілки залізничників і транспортних будівельників України Вадим Ткачов, начальник Львівської залізниці Богдан Піх, начальник Південної залізниці Віктор Остапчук та інші поважні гості.

— Георгій Миколаєвич давно мріяв відреставрувати батьківську хату, де проживав разом з матір’ю та тіткою, — говорить удова Кірпи Жанна Ігорівна. — Там пройшло його дитинство та юність. І мені був би гріх, якщо не взялася за цю справу. За допомогою Південно-Західної і Південної залізниць та Укрзалізниці вдалося увіковічнити пам’ять непересічної для України особистості.   

Завідувач музею-садиби, рідна сестра дружини Кірпи Галина Остапчук додає, що вклад колишнього головного залізничника — неабиякий. Тільки у своєму рідному селі за півроку (!) він відремонтував дорогу, сільську раду, клуб, дитячий садок, дім шерифа (так жартома односельчани називають будівлю дільничного міліціонера). Під його керівництвом зведена лікарня для залізничників, газифіковане село.

Експозицію, яку розміщено у двох кімнатах садиби, увійшли особисті речі Кірпи, фотографії, документи, залізнична форма. Незвичною річчю у музеї є баян, який належав Георгію Миколаєвичу.

— Вчитель музики підмітив, що Кірпа тягнеться до старенького шкільного баяна, — пригадує учителька фізики та астрономії Марія Андрійчук. — Однак тоді ніде було купити цього клавішного музичного інструменту. Тож рідна тітка Ольга їде до Львову та купує за 15 рублів баян “Ансамбль 2”. Як же Жора стішився?! Відтоді він не полишав грати…

Про ще один кумедний випадок розповідає пані Остапчук. За її словами, відбулося це, коли Георгія Кірпу призначили начальником Львівської залізниці.

— Якось Георгій Миколаєвич ішов на Львівський ринок і бачить: жебрак на баяні грає. Підійшов ближче до нього, а в капелюсі порожньо, — немає грошей. Взяв у того музичного інструмент та як заграв полонез Огінського! За мить капелюх ряснів грішми. “Отак треба працювати. Бачиш, скільки я заробив? На гроші та йди вчися грати”, — зауважив Кірпа. У Гендиректора Укрзалізниці був вольовий та наполегливий характер — він усе в житті добивався сам.

Є у музейній колекції й диван, який виготовив Кірпа. Матеріал використав з тарних ящиків, у яких зберігали фрукти. Зверху обшив звичайною тканиною.

— Також дуже любив фотографувати. Ще школярем, на зароблені гроші, придбав радянський фотоапарат “Зеніт” за 40 рублів і самостійно робив світлини. На той час обзавестися фотоапаратом було розкішшю, оскільки його ціна не кожній сільській людині була по кишені, — каже завідувач музею-садиби.

Садиба, в основному, складається з фотостендів, які оформлені зусиллями Укрзалізниці. На представлених світлинах зображений Кірпа, якого оточують десятки відомих людей не лише України, а й закордону. Символічний фотознімок з Папою Римським Іоанном Павлом ІI. Удова Кірпи конкретизує: в експозицію потрапила третина документів, фотографій її чоловіка.

Музей вже відкрито для всіх відвідувачів. І хоча від початку його створення ледве минув місяць, до музею навідувались навіть із інших міст ті люди, яким свого часу допоміг Георгій Кірпа, а також працівники українських залізниць.

ДОСЬЄ «УНІАН»

Георгій Миколайович Кірпа

Народився 20 липня 1946 р. у с. Клубівка Ізяславського р-ну Хмельницької обл. Починав слюсарем на цукрозаводі; закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту; з 1971 р. — на залізниці (обіймав посади в Чопі, від інженера до начальника станції, потому — начальник Рівненського та Ужгородського відділків, 1993—2000 — начальник Львівської залізниці. 2000-01 — перший заступник міністра транспорту — гендиректор Укрзалізниці, з 2 травня 2002-го — міністр транспорту — гендиректор Укрзалізниці.

Був депутатом Львівської облради (1998—2002), обраний до Верховної Ради IV скликання як №10 блоку «За єдину Україну!», але відмовився від посади.

Герой України (2002), кавалер ордена Дружби народів (1985), ордена Ярослава Мудрого V ст. (1999). Кандидат технiчних наук.

Помер 27 грудня 2004 року в Києві (офіційна версія — самогубство).

Віталій Тараненко (УНІАН)

Фото автора

УНІАН в Google News