Чи можлива презумпція невинуватості у справі про збитий Ту-154?..

Знову заговорили про Ту-154, який був збитий над Чорним морем у 2001 році. Поведінка наших «оборонців» нагадує прийоми досвідченого злочинця - "скільки доведеш начальник, стільки на себе і візьму". Така постановка питання могла б бути доречна у якійсь господарській суперечці, але зовсім не в справі про загибель невинних людей…

В історії з катастрофою Ту-154, що трапилася над Чорним морем у 2001 році, здавалося б, давним-давно розставлені всі крапки над «і». Українські військові, які відразу після трагедії спробували сховатися, врешті-решт змушені були визнати, що окрім влучення у пасажирський літак українською ракетою, інших логічних пояснень того, що сталося, просто немає. Формально це визнання відбилося в подачі рапортів про звільнення тодішніми головнокомандуючим Військ ППО генералом Володимиром Ткачевим і міністром оборони Олександром Кузьмуком. Надалі Україна виплатила родичам 78-ми жертв катастрофи компенсацію у розмірі 200 тис. за кожного загиблого. Проте 19 січня того року в ЗМІ з`являються висновки експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ), в яких йдеться про недоведення провини українських ракетників. Додаткову експертизу КНДІСЕ замовило Міноборони України, яке не горить бажанням виплачувати компенсацію в 15,3 млн. дол. за позовом власника Ту-154, – російською авіакомпанією «Сибір». Поведінка наших «оборонців» у даному випадку нагадує прийоми досвідченого злочинця - скільки доведеш начальник, стільки на себе і візьму. Така постановка питання могла б бути доречна у якійсь господарській суперечці, але зовсім не в справі про загибель невинних людей.

Ракета або теракт...

4 жовтня 2001 року літак Ту-154, який прямував за рейсом Тель-Авів–Новосибірськ, раптово розлетівся в повітрі і впав у Чорне море (190 кілометрів на південь від Новоросійська), всі 78 осіб, які знаходилися на борту, загинули. Того ж дня американська телекомпанія Сі-Бі-Ес повідомила про те, що літак, можливо, був збитий зенітною ракетою. При цьому наголошувалося, що свідком катастрофи став пілот вірменського Ан-24, який бачив, як Ту-154 вибухнув на висоті близько 13 км. Посилаючись на джерела в уряді США, Сі-Бі-Ес також повідомила, що, можливо, ракета, що вразила літак, була запущена з території Кримського півострова.

Відразу варто уточнити, що обізнаність Сполучених Штатів має цілком логічне пояснення, бо ще з часів СРСР країни НАТО пильно стежили за ракетними запусками в районі акваторії Чорного моря за допомогою радарів, розташованих на території Туреччини, а також за допомогою супутників. Те ж саме, до речі, робив і Радянський Союз, тільки його засоби стеження були спрямовані у бік Туреччини і Середземного моря.

4 жовтня прес-служба Військ ППО України визнала, що цього дня на кримському полігоні Опук проводили планові навчання з бойовими стрільбами зенітно-ракетних комплексів С-200 і С-300. Українські ППО заявляли, що як тільки отримали інформацію про падіння Ту-134, стрільби припинили. Таким чином, на користь версії про те, що літак збили саме нашою ракетою, говорили цілком об`єктивні факти, оскільки ніякі інші ракетні стрільби того дня над акваторією Чорного моря зафіксовані не були.

Але, як вже було сказано вище, спочатку українські військові категорично заперечували причетність до трагедії, заявляючи про те, що всі випущені ракети або вразили навчальні цілі, або самоліквідувались на відстані не більше 50 км. від мису Опук, та й взагалі не могли долетіти до Ту-154, що знаходився за 300 км. від місця запусків. А за висновком наших експертів, вибух на борту літака, швидше за все, був здійснений терористами. Проте, як всім добре відомо, в аеропорту Бен-Гуріон (Тель-Авів), з якого виходив лайнер, огляд пасажирів і багажу проводиться так ретельно, як в жодному іншому аеропорту світу. І головне, що жодна терористична організація не взяла на себе відповідальність за теракт, який у такому разі фактично втрачає сенс. Звичайно, повністю виключити можливість вибуху на борту літака не можна було, але тільки до того моменту, поки серед уламків літака, піднятих з дна моря, не виявили вражаючі елементи (сталеві кульки діаметром близько 1 см), що використовуються в боєголовках ракет комплексів С-200. Відповідні висновки зробили експерти Міждержавного авіаційного комітету (МАК), який у 2001 році займався розслідуванням причин падіння літака Ту-154. У МАКу заявили про те, що літак був ненавмисно збитий українською ракетою.

Не вдаючись у технічні нюанси, нагадаємо лише, що згідно з найбільш правдоподібною версією, ракета, випущена по навчальній цілі, пролетіла повз неї, але не самоліквідувалась, як було передбачено, а полетіла далі. Коли вона пролітала на відстані декількох десятків або навіть сотень метрів від Ту-154, в її боєголовці спрацював автоматичний підривник. Існує версія і про те, що ракеті дали неправильне спрямування.

На думку експертів, оператори РЛС цілком могли прийняти мітку на екрані радара від Ту-154 за сигнал, відбитий від літака-мішені. На дальності в 250-300 км. відмітка від цілі, що має велику відзеркалювальну поверхню, на екранах індикаторів РЛС за своєю інтенсивністю практично ідентична з відмітками від малорозмірних і маловисотних цілей.

На прес-конференції 13 жовтня 2001 року головком Військ ППО України генерал В.Ткачев визнав, що причиною падіння Ту-154 могла бути українська ракета. «Ми з першої хвилини не відкидали цю версію, але були переконані, що нашої провини в цьому немає. У нас на той час для таких запевнень було повне право. Тепер ми робимо попередній висновок, що причиною катастрофи літака могло стати ненавмисне влучення в нього ракети. Дуже шкодую, що не зміг попередити цю біду і фатальність обставин, які принесли непоправне горе родичам загиблих в авіакатастрофі. Від свого імені особисто і від імені Військ ППО хочу вибачитися перед рідними загиблих», - сказав тоді В.Ткачев.

Міністр оборони України О.Кузьмук, який прийшов на прес-конференцію, заявив, що він прибув з однією метою – особисто вибачитися за ті втрати, яких зазнав авторитет держави. «Зрозуміло, що довіру народу, яку Збройні Сили збирали по крупинках, потрібно відновлювати знову. Але ми й сьогодні не знаємо причини цієї трагедії. Ми знаємо, що ми до цього причетні. Є речі, коли довіряєш тільки людям. Є речі, коли довіряєш тільки техніці. А є випадки, коли не віриш і своїм очам», - сказав тоді О.Кузьмук.

Все сказано, і додати, здавалося б, вже нічого. Під тиском хай і непрямих, але дуже серйозних доказів, Міноборони набралося сміливості і вибачилося перед родичами загиблих.

Ризик - неблагородна справа

На жаль, варто відзначити, що більшості українців повірити у винуватість свого оборонного відомства було зовсім не важко. Інцидент, що відбувся в 2000 році в Броварах, робив «відмазки» наших військових непереконливими. Тоді ракета комплексу «Точка-М» під час навчальних стрільб також відлетіла на 90 км. замість запланованих 30 км. і потрапила в житловий будинок. У тому ж 2000-му українські військові моряки потрапили корабельною ракетою в щоглову надбудову турецького лайнера. Вражаюче, що після всього цього наші військові продовжували як ні в чому не бувало навчальні ракетні стрільби в абсолютно непристосованому для цього місці.

Як відзначив керівник інформаційних програм Центру сприяння вивченню геополітичних проблем чорноморського регіону «НОМОС» Павло Лакійчук, полігон на мисі Опук не призначений для проведення стрілянини зенітний-ракетними комплексами великої дальності, до яких належить С-200.

«Як у 2001-му році, так і надалі військові експерти схилялися до думки, що в літак поцілила українська ракета. Під час проведення навчань українська сторона не забезпечила належним чином безпеку судноплавства і повітряних польотів у районах навколо зони ракетної стрілянини. До проведення навчань у жовтні 2001 року в акваторії Чорного моря проводили навчальні стрільби ракетними комплексами виключно середньої і малої дальності. Методика проведення навчань із застосуванням ЗРК великої дальності, таких як С-200 і С-300, була не відпрацьована. З того часу українські ракетники проводять навчальні стріляби комплексів С-200 на російському полігоні Ашкулук, який спеціально призначений для стрільб ЗРК великої дальності», - відзначив експерт.

Він також нагадав, що навіть в остаточних висновках Міждержавного авіаційного комітету з катастрофи Ту-154 було сказано, що літак був вражений ракетою комплексу С-200, але не уточнювалося, що це була саме українська ракета. Ось за цей нюанс, схоже, і зачепилися експерти КНДІСЕ, які заявляють про те, що провина українських військових як і раніше не доведена.

Анонімна ракета

19 січня п. р. видання "Комерсант-Україна" оприлюднило новий висновок КНДІСЕ про причини падіння Ту-154. Свої висновки КНДІСЕ презентував під час судового слухання за позовом авіакомпанії «Сибір» до Міноборони України на суму 15,3 млн. дол., яке проходило 17 січня в Господарському суді Києва. Дослідження інституту проводилося з 2008-го по 2010 рік. У комісію входили 6 фахівців КНДІСЕ і 3 співробітники Харківського інституту повітряних сил, який, до речі, знаходиться в прямому підпорядкуванні відповідача - Міноборони України.

В принципі, результати експертизи - не новина, про них українські ЗМІ писали ще в жовтні 2010-го. Тоді екс-міністр оборони О.Кузьмук в інтерв`ю газеті «Сьогодні» нагадав, що Генпрокуратура України двічі порушувала кримінальну справу і двічі резюмувала: докази того, що Ту-154 збив український зенітно-ракетний комплекс С-200, відсутні. «Двічі призначалася експертиза в рамках господарської справи. Вона також підтвердила рішення ГПУ», - відзначив О.Кузьмук.

17 січня п. р. експерти КНДІСЕ пішли далі, заявивши, що, виходячи з траєкторії польоту ракети і траєкторії руху Ту-154, під час підриву бойової частини ракети відстань до літака не могла складати менше 780 метрів. "Знищення літака за таких умов є практично неможливим", - йдеться у висновках КНДІСЕ. Виникає питання - як можна з упевненістю стверджувати подібне через 10 років після катастрофи? Якби це було можливо, то українські військові ще в 2001 році не стали б розповідати про нездатність ракети в принципі долетіти до літака.

Цікаво, що експерти КНДІСЕ так само стверджують, що літак Ту-154 йшов по трасі "своєчасно незаявлений", тому "не пройшов попередження за всіма пунктами спостереження радіотехнічних військ Російської Федерації і Збройних Сил України". До такого висновку експертів підштовхнув той факт, що лайнер не випромінював сигнал "Я свій", хоча мав у своєму розпорядженні апаратуру визначення державної приналежності і повинен був включити її на відстані 400 кілометрів від меж СНД. Це вже відверта спроба перекласти хоч би частину провини на екіпаж пасажирського літака, яка після твердження про те, що українська ракета не могла поцілити у лайнер, виглядає дещо нелогічно.

Заперечуючи влучення української ракети в Ту-154, експерти КНДІСЕ точно не вказують інших можливих причин катастрофи, натякаючи на ймовірність вибуху на борту самого літака.

Одним словом, експертні висновки виглядають як відверта юридична казуїстика, покликана дати суду можливість винести за позовом авіакомпанії «Сибір» нейтральне для відповідача рішення.

Можна довго дискутувати про те, що сума компенсації, яку вимагає «Сибір» від Міноборони, дуже завищена, мовляв, перед жертвами катастрофи Україна свою провину вже загладила. Так само можна додати, що компенсація родичам загиблих у 15,6 млн. дол. була виплачена в режимі ex-gratia, інакше кажучи, не з примусу, а по добрій волі. Згідно з міжнародним правом, сторона, яка зробила подібну виплату, не визнає за собою ніякої юридичної відповідальності. Тобто, начебто Україна офіційно своєї провини так і не визнала, а виплативши компенсацію, просто виступила в ролі такого міжнародного філантропа.

Тим часом, як повідомляють РІА «Новини», знаходячись 21 січня з візитом у Новосибірську, посол України в РФ Володимир Єльченко вже потрапив у незручне становище. Він був змушений переконувати російських журналістів в тому, що висновки експертів про непричетність сил ППО України до катастрофи Ту-154 в 2001 році не зможуть перешкодити російсько-українській співпраці. Разом з тим, керівник фонду допомоги сім`ям загиблих в авіакатастрофі пасажирів Ту-154 Борис Калиновський висловив своє обурення висновками київських експертів. Напевно, пора кому-небудь з офіційних українських осіб роз`яснити позицію керівництва країни з цього питання. Бажано ще до проведення наступного засідання київського Госпсуду за позовом авіакомпанії «Сибір», призначеному на 27 січня. Не важко здогадатися, що, продовжуючи заперечувати те, що для всіх інших очевидно, Україна в черговий раз виставляє себе в дуже невигідному світлі.

P.S. У зв`язку з результатами експертизи КНДІСЕ виникла одна паралельна колізія, про яку не можна не згадати. Ще в червні 2010 року ряд політологів заявляв про те, що О.Кузьмук може знову зайняти крісло міністра оборони України, змінивши на цій посаді Михайла Єжеля. Але, як відомо, до екс-міністра давно прилипло образливе прізвисько «почесний ракетник України». Мабуть, у зв`язку з цим в українському інтернеті з`явилися припущення, що заяви про невинність українських ППО спрямованіі, в першу чергу, на реабілітацію О.Кузьмука, що, ймовірно, повинно сприяти його третьому приходу на посаду голови оборонного відомства.

Коментуючи можливість подібного сценарію, директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР) Валентин Бадрак відкинув його як такий, що не має під собою підстав. «Можна сказати про те, що Олександр Кузьмук має достатній досвід для керівництва військовим відомством, і я не думаю, що він потребує якихось додаткових чинників для його призначення на посаду міністра. Прихід Кузьмука в Міноборони сьогодні не можна виключати, але поки я не бачу ніяких ознак того, що це відбудеться найближчим часом».

УНІАН в Google News