Держава придумала, як заробити двічі на утилізації авто

Мінекології ініціює запровадження збору на утилізацію автомобілів. Запропонована схема процесу більше схожа на фінансову піраміду, ніж на реальну турботу про екологію...

Українських автоаматорів вирішили «обкласти» з усіх боків – така перша реакція на ініціативи Мінекології із запровадження утилізаційного збору з кожного транспортного засобу. Спочатку міністр економічного розвитку і торгівлі Петро Порошенко заявив про необхідність підвищення імпортного мита на автомобілі, а тепер ще й утилізаційний збір, який, безумовно, позначиться на вартості авто. Кошти, одержані в результаті його запровадження, планується спрямовувати на реалізацію в Україні програми утилізації автонепотребу. Але якщо за введенням імпортного мита виразно видно «вуха» власників українських автозаводів, то лобісти утилізаційного збору, якщо такі й є, наразі ніяк себе не проявили. Зважаючи на те, що збір поширюватиметься не тільки на імпортерів, але й на внутрішніх виробників, останні явно не зацікавлені у його запровадженні. Можна було б припустити, що Мінекології ставить перед собою виключно благородну мету, якби не деякі нюанси проекту його ухвали, які свідчать про те, що держчиновники намагаються створити ще одну схему з вилучення коштів у населення.

На покинутих авто не заробиш, але й не розоришся

З обивательського погляду пропозиція Мінекології виглядає цілком логічною. Як у столиці, так і в інших містах України покинуті автомобілі можна побачити не тільки у промзонах і на пустирях, але й у спальних мікрорайонах. Спущені колеса, відлущена фарба, розбите скло, покритий графіті капот. І простоюють такі машина роками, якщо не десятиліттями, перетворюючись на звичну для місцевих жителів деталь навколишнього пейзажу. І це не тільки легковички, трапляються навіть мікроавтобуси вельми пристойних розмірів, що, до речі, дратує, насамперед самих автомобілістів, котрі нишпорять серед щільної забудови у пошуках паркувального місця. На деяких із цих автомобілів давно немає номерних знаків, що, вочевидь, свідчить про те, що вони вже зняті з обліку у МРЕВ, інші ж, як і раніше, числяться як «живий» транспортний засіб. І якщо автомобіль з номером припаркований без порушень правил, то з ним у принципі нічого не зробиш: стоїть собі машина і стоїть, а те, що вона вже давно не транспортний засіб, то це проблеми виключно її власника.

Що стосується автомобілів без номерних знаків, у теорії існує процедура їх вилучення з території житлової забудови. Для цього слід звернутися у ДАІ, яка повинна спробувати  встановити власника «чормету» і зобов'язати його вивезти авто на звалище. Якщо ж знайти господаря не вдалося, то можна спробувати вирішити проблему через ЖЕК. Але все це потребує часу і наполегливості, а кому охота морочитися?

Чому ж наші автовласники кидають свої транспортні засоби де попало? По-перше, тому що в Києві та області просто немає спеціалізованого автомобільного звалища, а по-друге – зв'язуватися з такою утилізацією невигідно. Вартість 1 тонни брухту на українському ринку становить сьогодні 325 доларів, і це ціна продажу для металургійних підприємств, а не закупівлі у населення, яка мінімум відсотків на 30% нижча. Тобто за середній автомобіль вагою 1-1,5 тонни, утилізований як брухт, можна виручити максимум доларів 200, а його доставка на підприємство втормету, який має у своєму розпорядженні обладнання для того, щоб «переварити» такий громіздкий об'єкт, обійдеться приватній особі ніяк не менше ніж 1000 гривень. Іншими словами, окремому громадянинові особливого прибутку від утилізації власного авто чекати не доводитися, хоча і збитковим це захід ніби й не назвеш. Варто також враховувати, що у Києві та області є так звані «розбирання» автомобіля на запчастини, але це тільки в тому випадку, якщо авто ще має бодай якусь комерційну цінність. Отже, якщо держава в особі Мінекології візьметься зачистити українські міста від покинутих машин, то можна тільки побажати їй успіхів у такій нелегкій справі. Витрати, які понесе держбюджет на збиранні та доставці автомобілів до місця утилізації, будуть окуповуватися, навіть якщо рахувати тільки вартість металу. Якщо ж підійти до питання з розумом, то можна буде навіть трохи заробити. Все начебто добре, але тут ми підходимо до механізму фінансування цього процесу.

Створення нової галузі чи державна «піраміда»?

Держава вирішила самостійно опанувати новий вид бізнесу, принаймні саме таке враження складається після прочитання проекту ухвали про запровадження утилізаційного збору під назвою «Деякі питання заготівлі та утилізації непридатних до використання транспортних засобів». У ньому пропонується зобов'язати виробників автотранспорту, а також  автоімпортерів самостійно забезпечувати заготівлю та утилізацію непридатних для використання автомобілів. Для цього і першим, і другим доведеться укласти угоди про виконання відповідних робіт з (увага!) уповноваженим підприємством, підлеглим Кабінету міністрів. Далі, щоправда, сказано, що угоду можна укласти й з «іншими суб'єктами господарювання, які мають відповідні потужності...». Але це вже нюанси, якщо в ухвалі сказано про підприємство, підлегле уряду, то можна сміливо припустити, що в надрах Мінекології могла визріти ідея створення держпідприємства, яке контролюватиме ринок утилізації авто, а разом з ним і отримання нового фінансового потоку, який сформується за рахунок збору. Щиро хотілося б помилитися у своїх припущеннях, але сумний досвід створення різних держпідприємств, які нічого не виготовляють, а займаються виключно контролем тієї чи іншої сфери економічної діяльності в країні, говорить про те, що такі «домисли» цілком доречні.

Для створення підприємства і пропонується запровадити утилізаційний збір, який платитимуть з кожного імпортованого до України або виготовленого на її території автомобіля, що, природно, призведе до їх подорожчання. Вже відомо, що ставка збору визначатиметься залежно від об'єму двигуна. Пропонується стягувати 0,7 грн за кубічний сантиметр. Таким чином, за автомобіль з двигуном 1,6 літра збір становитиме 1100 гривень. Сума збору виглядає не такою вже й страшною, але і вона ляже на плечі покупця, який і так не може похвалитися високою платоспроможністю. Відразу ж виникає логічне питання, чому людина, купуючи новий автомобіль, повинна відразу ж заплатити за утилізацію, яка насправді відбудеться не раніше ніж за 10-15 років. Відповідь проста – ці кошти підуть на утилізацію тих машин, які сьогодні годяться тільки на брухт. Але в такому разі виникає ефект піраміди за прикладом МММ, адже ніхто не гарантує, що ті структури, які почнуть освоювати утилізаційні гроші вже завтра, збережуться й через 10 років.

Ратуючи за нововведення, Мінекології посилається на європейський досвід, але краще б воно цього не робило. Наприклад, у Німеччині існує утилізаційний збір у розмірі 100 євро з одного автомобіля, що начебто зіставно з розмірами збору, пропонованого для нас. Але навіть якщо упустити величезну різницю в доходах між німцями і українцями, то тут є про що поговорити. У Німеччині від початку кризи була запроваджена держпрограма, згідно з якою будь-який громадянин одержував держдотацию в розмірі до 2,5 тис. євро за умови, що він купував замість автомобіля віком понад 9 років новий, причому не важливо, німецький автомобіль він купує чи імпортний. Таким чином Німеччина у кризові часи і своїх автовиробників підтримала, і зарубіжним допомогла, ну і простих громадян не образиал. Подібні програми були впроваджені й в інших країнах Євросоюзу. У нас же покупцеві пропонується заплатити за утилізацію автомобіля, на якій потім хтось ще і заробить.              

Мінекології вступає у конкуренцію з вторметами...

У США утилізація автомобілів – серйозний бізнес зі щорічним обігом у більш ніж 20 мільярдів доларів. У країнах ЄС, Японії, тій-таки Америці діють спеціальні закони і правила збору і вторинної переробки зношених автомобільних деталей і автомобілів, які відслужили свій термін. Фірми-утилізатори чудово існують за рахунок реалізації брухту і придатних до подальшої експлуатації запчастин.

У пояснювальній записці, що додається до проекту ухвали, Мінекології намагається окреслити масштабність проблеми утилізації транспортних засобів в Україні. Спершу нам повідомляють, що український автопарк більш ніж на 50% складається з автомобілів віком понад 10 років, а списання автотранспортних засобів щороку становить не менш як 100 тисяч одиниць.

«У зв'язку з цим гостро постає питання комплексного вирішення науково-методичних, економічних, організаційних, технічних, технологічних, організаційно-управлінських і соціальних завдань ефективного використання транспортної техніки на всіх етапах життєвого циклу. Одне з таких завдань – утилізація транспортної техніки, яка потребує  розробки і реалізації системного підходу до створення, розвитку і постійного вдосконалення виробничо-технічного потенціалу утилізації транспортних засобів», – наголошується у пояснювальній записці. Зверніть увагу на надзвичайно широкий спектр завдань, які ставить перед собою Мінекології: тут і наука, і техніка, і соціальні питання. Фактично міністерство заявляє про необхідність створення в Україні нової підгалузі. В такому випадку відомству варто було б бодай проконсультуватися зі «спеціалістами з брухту». Але, як повідомили УНІАН у галузевій асоціації підприємств із переробки вторинних металів «УА Втормет», Мінекології не залучало їх до розробки документа. Тобто чиновники-екологи вирішили, що досить добре розуміються і в технічних, і в економічних нюансах брухтозаготівлі і переробки, щоб самостійно вирішити цю проблему? Навряд. Скоріш за все, вони планують тільки «кермувати» процесом розподілу коштів між підприємствами втормету, мережа яких в Україні досить добре розвинена. Інша річ, що під час утилізації автомобіля виникає низка супутніх проблем у вигляді необхідності утилізувати такі токсичні речовини, як охлоджувальна рідина чи моторне мастило. Але для вирішення цих проблем не варто було город городити із запровадженням спеціального збору, можна було просто ввести правила для підприємств втормету щодо роботи з утилізованими автомобілями. Ось тут європейський досвід і стандарти були б луде доречними, щоправда, треба було б передбачити у розпорядженні певні пільги для переробників, хоча б на час освоєння екологічно коректних технологій утилізації автотранспорту. Не завадили б українським брухтовикам і нові шредерні установки для подрібнення корпусів автомобілів. Але в проекті ухвали про це тиша, зате Мінекології пропонує окремою ухвалою регламентувати переробку автомобільних шин і моторних мастил.

Загалом проект ухвали про утилізаційний збір виглядає як відверто поверховий документ,  який не відповідає українським реаліям. Залишається сподіватися, що вітчизняні  автовиробники скажуть своє вагоме "ні" ініціативам природоохоронного відомства і до їхньої думки прислухаються у Кабміні. Але є й великий ризик, що, не бажаючи вступати у конфлікт з впливовим лобі з українського автопрому, Мінекології залишить утилізаційний збір тільки для імпортерів і фізосіб, котрі купують вживані автомобілі, звільнивши від нього українські авто.

Петро Черних (УНІАН)

УНІАН в Google News